Розширення свободи слова та інформації. Проблемні питання застосування положень Європейської конвенції про транскордонне телебачення щодо обмеження трансляції в Україні телепрограм іноземних телеканалів, які порушують законодавство про телебачення.
Аннотация к работе
Навіть у статті 10 Конвенції про захист прав людини і основопоtrialх свобод (1950 р.), якою проголошується право кожного на свободу інформації, під яким розуміється право на свободу дотримуватися своїх поглядів і переконань, одержувати і переtrialи інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, дозволяється державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств [7]. Аналіз документів, резолюцій та рекомендацій відповідних органів Ради Європи дає підстави виокремити такі пріоритети у сфері сучасних засобів масової інформації: - розширення свободи слова та інформації, а також вільного транскордонного обміну ідеями та інформацією; 2011 року оновлено редакцію Закону України «Про інформацію» (базова - 1991 року), 2001 року скасовано кримінальну відповідальність за дифамацію, а 2014 року - алогічну норму Цивільного кодексу України, якою встановлювалося, що «негативна інформація, поширена про особу, уважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного» [10]. Стаття 10 цієї Конвенції, яка визначає право кожного на свободу отримання інформації незалежно від державних кордонів, що в свою чергу, по-перше, дає підстави на здійснення державного регулювання в галузі телебачення, а, по-друге, визначає, що «здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підпадати під такі формальності, умови, обмеження або санкції, що встановлені законом і є потрібними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошення конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду» [7]. 1998 року Комітет Міністрів прийняв додатковий протокол до Конвенції, метою якого є досягнення єдиної позиції в підході до галузі телебачення між цією Конвенцією, яку було переглянуто в Директиві Європейського парламенту та Ради Європи від 11 грудня 2007 року, що вносить зміни до Директиви Ради 89/552/ЄЕС про координацію певних законів, підзаконних актів та адміністративних положень у державах-членах, що стосуються здійснення діяльності з телевізійного мовлення (Council Directive 89/552/EEC of 3 October 1989 on the coordination of certain provisions laid down by Law, Regulation or Administrative Action in Member States concerning the pursuit of television broadcasting activities), ураховуючи те, що аудіовізуальні медіа-послуги мають як культурний, так й економічний характер, їх зростаюче значення для суспільства, демократії - зокрема щодо забезпечення свободи інформації, вираження думок та медіа-плюралізму - освіти та культури, виправдовує застосування відповідних правил до таких послуг [3].