Аналіз особливостей системи проведення перевідних та випускних іспитів як одного з каталізаторів якості освітнього процесу. Специфіка застосування позитивного досвіду Республіки Польща в розвитку державно-громадського управління освітою в Україні.
Аннотация к работе
Для України актуальними залишаються процес децентралізації управління освітою, розширення автономії навчальних закладів, наближення їх до місцевого оточення, розгляд повноважень і співпраці органів управління освітою різних рівнів, ролі місцевого самоврядування в управлінні освітою та особливості внутрішнього управління навчальними закладами, повноваження їх керівників та органів управління освітою, а також громадських органів, специфіка їх спільної діяльності, своєрідність співробітництва навчальних закладів і громадських організацій. Тому дослідження трансформацій та аналіз позитивних здобутків, а також проблем, які виникали при проведенні змін в управлінні освітою в Республіці Польща, дозволить використати цей досвід для реформування вітчизняної системи управління освітянською галуззю, сформувати оптимальну модель регіонального управління освітою та запобігти негативним явищам при проведенні змін в Україні. Мета дослідження полягає в здійсненні цілісного та системного наукового аналізу особливостей управління освітою в Польщі, зокрема, механізмів взаємодії органів управління освітою із громадськістю в системі державно-громадського управління та розроблення на основі цього практичних рекомендацій для удосконалення моделі державно-громадського управління освітою в Україні. Проаналізовано питання механізмів управління освітою у вітчизняній та польській літературі, розглянуто державно-громадське управління освітою в Республіці Польща як теоретична і практична проблема. Вивчено праці вітчизняних і зарубіжних учених та спеціалістів-практиків, що присвячені аналізу становлення і розвитку нової моделі управління освітою в Польщі, співпраці держави з місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та органами в управлінні освітою, розглянуто нормативно-правову базу у сфері управління освітою.У дисертації вирішено наукове завдання здійснення цілісного системного наукового аналізу особливостей управління освітою в Польщі, зокрема, механізмів взаємодії органів управління освітою із громадськістю в системі державно-громадського управління освітою та розроблення на основі цього практичних рекомендацій для удосконалення моделі державно-громадського управління освітою в Україні. Результати дослідження засвідчили, що сучасна польська модель управління освітою є державно-громадською і включає горизонтальний (діяльність громадських та освітніх рад самоврядування) та вертикальний (повязаний з участю в управлінні державних, самоврядних, громадських органів) поділи, що в результаті забезпечує її гнучкість, здатність швидко та ефективно реагувати на місцеві потреби та зміни в освіті. Їх структура законодавчо передбачає діяльність громадських та колегіальних органів управління навчальних закладів (шкільні та батьківські ради, органи учнівського самоврядування, сенати, конвенти, органи студентського і аспірантського самоврядування), які наділені відповідними повноваженнями у вирішенні внутрішніх питань навчальних закладів і співпрацюють між собою. Виявлено і обґрунтовано механізми взаємодії органів державного управління і громадськості в управлінні освітою: залучення широкого кола громадськості і самоврядування до управління як важливої умови децентралізації та усуспільнення навчальних закладів; децентралізація управління освітою шляхом розширення повноважень керівників навчальних закладів і органів місцевого самоврядування; встановлення однакового рівня впливу і взаємоконтролю державних, самоврядних і громадських органів у питаннях освіти; співпраця самоврядування зі шкільним середовищем шляхом налагодження співпраці навчальних закладів із місцевою громадою, громадськими організаціями, розвиток навчальних закладів у тісному звязку з потребами регіону; удосконалення роботи громадських органів у навчальних закладах; посилення ролі шкільних рад з метою запобігання можливої сваволі чи диктаторських методів управління; підвищення контролюючої ролі громадськості та розширення повноважень учнівського, студентського (створення аспірантського) самоврядування, що сприяло їх залученню до участі у вирішенні внутрішніх справ навчального закладу, відстоюванні своїх прав та інтересів; перехід учнівського самоврядування у студентське і аспірантське; розвиток конкуренції на первинному ринку освітніх послуг та ін. Доведено, що державно-громадський характер управління освітою Польщі реалізовується завдяки вагомій участі самоврядування та громадськості у формуванні освітньої політики регіону в межах державної освітньої політики, в управлінні освітою.
Вывод
державний громадський освітній іспит
У дисертації вирішено наукове завдання здійснення цілісного системного наукового аналізу особливостей управління освітою в Польщі, зокрема, механізмів взаємодії органів управління освітою із громадськістю в системі державно-громадського управління освітою та розроблення на основі цього практичних рекомендацій для удосконалення моделі державно-громадського управління освітою в Україні. Одержані в ході виконання дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.
1. Проведений аналіз наукових праць за темою дослідження переконує, що питання державно-громадського управління освітою в Польщі не було предметом спеціального дослідження в Україні. Окремі праці вчених стосуються педагогічних аспектів або ж опосередковано розглядають управління освітою в Польщі. Результати дослідження засвідчили, що сучасна польська модель управління освітою є державно-громадською і включає горизонтальний (діяльність громадських та освітніх рад самоврядування) та вертикальний (повязаний з участю в управлінні державних, самоврядних, громадських органів) поділи, що в результаті забезпечує її гнучкість, здатність швидко та ефективно реагувати на місцеві потреби та зміни в освіті. Дисертантом введено в науковий обіг термін усуспільнення навчальних закладів - орієнтація навчальних закладів незалежно від форми власності на реалізацію освітніх цілей і завдань у відповідності до суспільних потреб місцевості, регіону. Уточнено поняття «державно-громадське управління освітою», під яким розуміється процес управління із залученням громадськості, спрямований на демократизацію управлінських відносин, самоврядування та усуспільнення навчальних закладів.
2. Встановлено, що державне управління системою шкільництва у Польщі становлять три рівні: міністр освіти, куратори освіти, керівники навчальних закладів. Після реформування системи освіти повноваження міністра обмежилися за рахунок передачі частини їх кураторам та органам місцевого самоврядування, юридично обумовлена діяльність громадських органів управління. До складу місцевого самоврядування Польщі входять ради воєводств, повітів і ґмін, основними повноваженнями яких є задоволення потреб місцевої громади в галузі освіти.
Внутрішнє управління польськими навчальними закладами є децентралізованим. Їх структура законодавчо передбачає діяльність громадських та колегіальних органів управління навчальних закладів (шкільні та батьківські ради, органи учнівського самоврядування, сенати, конвенти, органи студентського і аспірантського самоврядування), які наділені відповідними повноваженнями у вирішенні внутрішніх питань навчальних закладів і співпрацюють між собою.
3. Виявлено і обґрунтовано механізми взаємодії органів державного управління і громадськості в управлінні освітою: залучення широкого кола громадськості і самоврядування до управління як важливої умови децентралізації та усуспільнення навчальних закладів; децентралізація управління освітою шляхом розширення повноважень керівників навчальних закладів і органів місцевого самоврядування; встановлення однакового рівня впливу і взаємоконтролю державних, самоврядних і громадських органів у питаннях освіти; співпраця самоврядування зі шкільним середовищем шляхом налагодження співпраці навчальних закладів із місцевою громадою, громадськими організаціями, розвиток навчальних закладів у тісному звязку з потребами регіону; удосконалення роботи громадських органів у навчальних закладах; посилення ролі шкільних рад з метою запобігання можливої сваволі чи диктаторських методів управління; підвищення контролюючої ролі громадськості та розширення повноважень учнівського, студентського (створення аспірантського) самоврядування, що сприяло їх залученню до участі у вирішенні внутрішніх справ навчального закладу, відстоюванні своїх прав та інтересів; перехід учнівського самоврядування у студентське і аспірантське; розвиток конкуренції на первинному ринку освітніх послуг та ін.
4. Доведено, що державно-громадський характер управління освітою Польщі реалізовується завдяки вагомій участі самоврядування та громадськості у формуванні освітньої політики регіону в межах державної освітньої політики, в управлінні освітою. У навчальних закладах законодавчо передбачена діяльність товариств і організацій, статутним завданням яких є ведення виховної роботи, розширення і збагачення форм дидактичної та опікунської діяльності. За їх межами функціонує система громадських організацій, скерованих на різнорівневу співпрацю з учнями, вчителями, керівниками, роботу з дітьми та молоддю, підтримку підвищення кваліфікації вчителів та впровадження нових програм. Також є громадські організації, які створюють та керують недержавними навчальними закладами, що діють при державних навчальних закладах.
Позитивними рисами системи управління освітою в Польщі є відміна монополії держави на створення навчальних закладів; розширення можливостей для ведення експериментів, авторських освітніх інновацій, використання авторських програм навчання; розширення повноважень керівників навчальних закладів і органів місцевого самоврядування, співпраця органів місцевого самоврядування із навчальними закладами; підвищення контрольної ролі громадськості тощо.
5. Обґрунтовано, що нова система проведення іспитів (внутрішній та зовнішній етапи), а також створення Центральної та окружних екзаменаційних комісій дає можливість визначити фаховий рівень викладачів, виявити здібності та досягнення учнів з метою вибору професії, формулює спільний стандарт необхідних знань учнів за умов існування різних програм, способів і методів навчання. Така система іспитів обєктивно відображає рівень якості освіти, дозволяє органам місцевого самоврядування систематично та обєктивно оцінювати роботу навчальних закладів та використовувати дані результати для цільового розподілу коштів.
6. Окреслено діяльність, компетенції та повноваження керівників та органів управління освітою, умови їх призначення та відкликання, розкрито механізми їх співпраці, баланс повноважень та відповідальності між усіма рівнями та учасниками управління освітою. Так, у компетенції міністрів (найвищий рівень державного управління освітою) залишився тільки загальний нагляд і контроль правової діяльності навчальних закладів. Головним завданням кураторів освіти (середній рівень) є допомога органам управління освітою на місцевому рівні та проведення на теренах свого воєводства педагогічного нагляду, що обіймає сукупність педагогічної діяльності навчальних закладів. Куратори безпосередньо підпорядковані міністру національної освіти, співпрацюють із ним та з органами місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть створювати і керувати тільки державними навчальними закладами. Вони співпрацюють з кураторами в оцінюванні праці керівників навчальних закладів, із радами шкіл та батьківськими радами. Керівники навчальних закладів (елементарний рівень) втілюють освітню політику держави на практиці. При виконанні покладених на них завдань співпрацюють із громадськими органами своїх навчальних закладів. Громадські та колегіальні органи (рада школи, батьківська рада, учнівське, студентське, аспірантське самоврядування, Головна рада вищого шкільництва, Державна акредитаційна комісія, сенат (конвент), рада головної організаційної одиниці), органи учнівського, студентського та аспірантського самоврядувань співпрацюють із керівниками своїх навчальних закладів між собою. Вплив громадських та колегіальних органів на процес прийняття рішень обмежив сферу затвердження індивідуальних рішень.
Міністри призначаються Радою Міністрів, на інші посади керівники обираються шляхом проведення конкурсів на підставі відповідних вимог. Важливою тенденцією є прозорі вибори громадських та колегіальних органів, умови виборів та квота їх членства передбачені нормативно-правовими актами в галузі освіти. Членами конкурсних комісій є також представники різних органів - громадських і самоврядування навчальних закладів.
7. Проведене дисертаційне дослідження особливостей системи управління освітою в Польщі та зроблені висновки мотивують формулювання рекомендацій законодавчим та виконавчим органам України стосовно наукового та практичного використання отриманих результатів для подальшого вдосконалення державно-громадського управління освітою в Україні (закони України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII та «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР), зокрема: - законодавчо визначити компетенції органів місцевого самоврядування, чітко розмежувати їхні функції на усіх рівнях, що забезпечить чітку систему управління освітою на регіональному та місцевому рівнях;
- законодавчо встановити механізми співпраці та взаємного контролю за діяльністю державних органів громадськими органами та самоврядуванням для забезпечення дієвості державно-громадського управління освітою, підвищення їх відповідальності;
- розширити функції органів державно-громадського управління освітою для субєктів розробки освітньої політики регіону з урахуванням державної освітньої політики, що сприятиме ефективному, прозорому і демократичному формуванню освітньої політики безпосередніми її виконавцями, створення нових підходів до організації відкритого демократичного діалогу з навчальними закладами та громадськістю, періодичного звітування органів управління освітою перед громадськістю;
- переглянути і встановити чіткі вимоги до кандидатів на посади керівників органів управління освітою, керівників навчальних закладів, каденцію їх перебування на посаді та умови звільнення, чіткі умови проведення конкурсів із неодмінним залученням представників громадськості; запровадити періодичну звітність перед громадськістю, що сприятиме підвищенню ефективності та якості управління освітою, навчальними закладами, їх відповідальності перед громадськістю.
З урахуванням складності та багатоаспектності питань управління освітою подальші дослідження можуть стосуватися вивчення зарубіжного досвіду щодо фінансування, співпраці держави та громадськості у формуванні національної освітньої політики, законодавчого забезпечення діяльності та розвитку державно-громадського управління освітою, розвитку самоврядування, підвищення якості освіти тощо.
2. Гречка Я.Р. Державні органи управління освітою Польщі / Я.Р. Гречка // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 455-463.
3. Гречка Я.Р. Управління вищою освітою в Польщі / Я.Р. Гречка // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. / редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 1 (23). - С. 189-195.
4. Гречка Я.Р. Децентралізація та усуспільнення шкільництва - основа державно-громадського управління освітою в Республіці Польща / Я.Р. Гречка // Упр. сучас. містом. - 2006. - № 1-2 / 1-6 (21-22). - С. 46-53.
5. Гречка Я.Р. Самоврядування в навчальних закладах Польщі як важливий компонент державно-громадського управління освітою / Я.Р. Гречка // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - Вип. 4 (6). Державне управління та місцеве самоврядування / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавн.-полігр. центр Акад. муніцип. упр., 2008. - С. 294-303. - (Серія «Управління»).
6. Вацко Я.Р. Демократизація управління освітою в Україні і Польщі в контексті загальноєвропейських освітніх процесів ХХІ ст. / Я.Р. Вацко // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф.: у 2 т. / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т. 2. - С. 115-117.