Особливості діагностики, терапії і контролю ерадикації урогенітального хламідіозу з урахуванням персистенції збудників та латентного клінічного перебігу інфекції - Автореферат

Урогенітальний хламідіоз (УГХ) є найпоширенішим захворюванням серед інфекцій, що передаються статевим шляхом [А.И.Громыко,1996; В.П.Адаскевич,2001; R. Потрапляючи в нижні сечостатеві органи людини, C. trachomatis може призводити до виникнення уретриту, простатиту і епідидиміту у чоловіків, а також хронічних захворювань органів малого тазу у жінок, що може призводити до трубного безпліддя, позаматкової вагітності, розвитку передракових захворювань шийки матки, хвороби Рейтера, перинатальної інфекції та низки інших урогенітальних уражень [В.А.Аковбян,Г.А.Дмитриев 2000; В.П.Адаскевич 2001; Мавров И.И.,2002]. Подальшого комплексного вивчення потребують також порушення імунологічного стану хворих на хламідійну інфекцію, а також інтерферонового статусу, порушення якого призводить до інгібування хламідій і гальмує їхній цикл розвитку, що сприяє персистенції і переходу інфекції в латентний стан. Враховуючи наростання чисельності хворих з персистуючим перебігом УГХ, доцільно оцінити і проаналізувати ефективність існуючих діагностичних методів та розробити рекомендації щодо раціонального використання існуючих методів діагностики цієї інфекції. Під час проведення діагностики та контролю ерадикації УГХ з урахуванням механізмів персистенції збудників інфекції та латентного хламідійного перебігу інфекції, науково обгрунтована доцільність застосування двох, а краще трьох діагностичних методів, що дає змогу уникати діагностичних помилок.На підставі результатів клініко-лабораторних даних залежно від активності запального процесу усі хворі були розподілені на три клінічні групи: 1-ша - 58 хворих на підгострий УГХ, 2-га - 62 хворих на хронічний УГХ і 3-тя - 29 хворих з латентним перебігом УГХ. Так, на наявність одного статевого партнера у 1-й групі вказали всього 3 (5,2 %) хворих, а у 2-й та 3-й групах - 5 (8,1 %) і 2 (6,9 %) пацієнтів відповідно, тоді як в контрольній групі цей показник досяг 21 (52,5 %). Повне імунологічне обстеження було проведено 80 хворим на УГХ: у 1-шу групу увійшли 15 хворих з підгострим перебігом захворювання; у 2-гу групу - 29 хворих з хронічною монохламідійною інфекцією, в 3-тю групу - 20 хворих з хронічною мікстінфекцією і в 4-ту групу - 16 пацієнтів з латентним перебігом захворювання. Найбільше підвищення бактерицидно-метаболічної активності Нф відмічено у хворих 1-ї групи в порівнянні до донорів та хворих інших груп на тлі вірогідного зниження їх функціонального резерву відносно донорів та хворих 2-ї та 4-ї груп; у хворих 4-ї групи тенденція до зростання ферментативної активності Нф супроводжувалась збереженням резервних можливостей. Кисневозалежний метаболізм Мц не виявив суттєвих змін у хворих в порівнянні до контролю, але спостерігалось значне зниження їх функціонального резерву у хворих 1-ї, 2-ї та 3-ї груп порівняно до донорів та хворих 4-ї групи.У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення і представлено нове вирішення наукового завдання щодо підвищення ефективності діагностики та лікування урогенітального хламідіозу (УГХ) за рахунок удосконалених підходів до діагностики і контролю ерадикації збудників у разі латентного клінічного перебігу інфекції та удосконалення комплексної терапії шляхом запобігання механізмів розвитку персистентних форм C. trachomatis. Доведено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запальних процесів урогенітального тракту, індукованих хламідійною інфекцією, впливають змішана мікробно-хламідійна інфекція та стан імунореактивності організму. Враховуючи механізми персистенції збудників і переважно латентний клінічний перебіг УГХ, для діагностики C. trachomatis доцільно водночас застосовувати два і навіть три діагностичні методи, що істотно підвищує ефективність та вірогідність діагностики і зменшує кількість псевдонегативних і псевдопозитивних результатів дослідження. У хворих із підгострим і хронічним перебігом УГХ виявлено зниження поглинальної здатності нейтрофілів і моноцитів за показниками фагоцитарного індексу на фоні підвищення внутрішньоклітинного метаболізму нейтрофілів і зменшення резервних можливостей як нейтрофілів, так і моноцитів. Функціональний стан фагоцитів у хворих із латентним перебігом захворювання знаходився в межах норми, що свідчить про неадекватний, а отже, і неефективний захист організму від хламідійної інфекції, що може призводити до довготривалої персистенції її збудника.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення і представлено нове вирішення наукового завдання щодо підвищення ефективності діагностики та лікування урогенітального хламідіозу (УГХ) за рахунок удосконалених підходів до діагностики і контролю ерадикації збудників у разі латентного клінічного перебігу інфекції та удосконалення комплексної терапії шляхом запобігання механізмів розвитку персистентних форм C. trachomatis.

1. Доведено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запальних процесів урогенітального тракту, індукованих хламідійною інфекцією, впливають змішана мікробно-хламідійна інфекція та стан імунореактивності організму. Це обґрунтовує доцільність комплексного індивідуалізованого підходу до діагностики запальних процесів урогенітального тракту та проведення поетапної терапії з урахуванням складу мікробних асоціацій та механізмів утворення персистентних форм збудників інфекції.

2. Враховуючи механізми персистенції збудників і переважно латентний клінічний перебіг УГХ, для діагностики C. trachomatis доцільно водночас застосовувати два і навіть три діагностичні методи, що істотно підвищує ефективність та вірогідність діагностики і зменшує кількість псевдонегативних і псевдопозитивних результатів дослідження. Доведено, що для діагностики та контролю етіологічного виліковування УГХ найбільш виправданим і раціональним є застосування комбінації методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ та ПЛР.

3. У хворих із підгострим і хронічним перебігом УГХ виявлено зниження поглинальної здатності нейтрофілів і моноцитів за показниками фагоцитарного індексу на фоні підвищення внутрішньоклітинного метаболізму нейтрофілів і зменшення резервних можливостей як нейтрофілів, так і моноцитів. Функціональний стан фагоцитів у хворих із латентним перебігом захворювання знаходився в межах норми, що свідчить про неадекватний, а отже, і неефективний захист організму від хламідійної інфекції, що може призводити до довготривалої персистенції її збудника.

4. У хворих на УГХ незалежно від характеру клінічного перебігу інфекційного процесу виявлено порушення експресії активаційних антигенів Т-лімфоцитів, на що вказує різке зниження кількості CD3 DR клітин. Порушення гуморальної ланки імунітету в хворих з урогенітальною хламідійною інфекцією характеризувалось підвищенням порівняно з групою контролю (практично здорові люди) рівня ЦІК і зниженням рівня IGA в крові. Крім того, у разі загострення клінічного перебігу захворювання значно підвищувався вміст IGM у сироватці крові.

5. Виявлено значні порушення інтерферонового статусу в хворих на УГХ, які характеризувались інгібуванням a- та g-інтерфероногенної активності лейкоцитів периферійної крові на фоні підвищення сироваткового інтерферону (ІФН), що свідчить про хронізацію запального процесу. Найвиразніші порушення інтерферонової та клітинної ланок імунної систем спостерігались у хворих із низьким рівнем g-ІФН.

6. Застосування індукторів ІФН в комплексній терапії УГХ поліпшувало показники інтерферонового та цитокінового статусу (посилювалась здатність лейкоцитів периферійної крові до продукції a- та g-ІФН, зменшувався вміст циркулюючого ІФН, збільшувався функціональний резерв клітин-продуцентів фактора некрозу пухлин. Поліпшувались також показники стану імунної системи організму хворих: знижувався високий рівень ЦІК в крові, нормалізувався вміст IGA, підвищувалась поглинальна активність та внутрішньоклітинна бактерицидність нейтрофілів і моноцитів, збільшувалась кількість Т-лімфоцитів з активаційними рецепторами (DR ).

7. Розроблений і патогенетично обґрунтований метод комплексної поетапної терапії УГХ шляхом комбінованого і індивідуалізованого застосування антибіотика макролідного ряду вільпрофену (джозаміцину) та індукторів інтерферону (циклоферону та аміксину), дія яких спрямована на ерадикацію збудників інфекції та нормалізацію показників імунореактивності організму та дає змогу уперед жувати розвиток персистентних форм хламідій, а також підвищити ефективність лікування хворих та знизити частоту рецидивів хламідійної інфекції.

1. Шеремета В.В., Лакатош В.П., Співак М.Я., Степаненко В.І. Характеристика імунного та інтерферонового статусу хворих з різним перебігом урогенітального хламідіозу// Український журнал дерматології, венерології, косметології. - №1 (8). - К.-2003.- С.68-71.

2. Шеремета В.В., Лебедюк М.М. Персистуюча хламідійна урогенітальна інфекція: фактори і механізми виникнення та обґрунтування доцільності проведення подальших комплексних досліджень// Український журнал дерматології, венерології, косметології. - №2 (5)- К.- 2002. - С.63-67.

3. 3. Шеремета В.В., Романкова О.І. Современные аспекты лечения и профилактики урогенитальной хламидийной инфекции// Збірник наукових праць „Актуальные проблемы медицины и биологии”. - №1. - К. - 2001. - С.318-323.

4. Шеремета В.В., Лебедюк М.Н. Антибиотики - макролиды в этиотропной терапии хламидиоза и лабораторне критерии излеченности инфекции// „Новости дерматологи и венерологи”. Центральноазиатский научно-практический журнал. №2. - Ташкент - 2002. - С. 165-166.

5. Лебедюк М.М., Шеремета В.В., Бардов П.В., Степаненко В.І. Етіопатогенез, клінічний перебіг і сучасні підходи до лікування та трактування контролю вилікування від хламідійної урогенітальної інфекції// Український журнал дерматології, венерології, косметології. - №2-3. - К.-2001.- С.89-92.

6. Лебедюк М.М., Шеремета В.В., Бардов П.В. Комплексні підходи до діагностики і лікування урогенітального хламідіозу// Збірник наукових праць ”Актуальные проблемы медицины и биологии”. - №1. - К. - 2002. - С.133-137.

7. Лебедюк М.М., Шеремета В.В., Бардов П.В., Степаненко В.І. Епідеміологія та патогенез урогенітальної хламідійної інфекції і її асоціацій// „Проблеми військової охорони здоровя”. Збірник наукових праць Української військової медичної академії. - Випуск 8. - К. - 2001. - С.227-240.

8. Лебедюк М.М., Шеремета В.В., Федчук В.П. Методи лабораторної діагностики урогенітального хламідіозу// Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А.Торсуева. - №1 (4). - Донецьк -2002.- С.92-95.

9. Шеремета В.В. Современные подходы к этиотропной и патогенетической терапии урогенитального хламидиоза// Збірник науково-практичних робіт науково-практичної конференції „Актуальні питання в дерматовенерології та косметології”. - Донецьк. - 2002. - С.81-82.