Розробка моделі особистісно орієнтованої освіти. Визначення співвідношення вірогіднісного саморозвитку та керованого розвитку особистості в освітньому процесі. Основні детермінанти оптимізації розвитку особистісно орієнтованої освіти в Україні.
Аннотация к работе
На сучасному етапі історичного розвитку людства освіта все більше усвідомлюється як головний імператив розвитку суспільства. Але, не зважаючи на значні успіхи освіти, все більше ознак вказують, що освіта переживає глобальну кризу. По-перше, - сучасна освіта неспроможна сформувати у людей такий тип мислення, який сприяв би розвязанню глобальних проблем людства; по-друге, - відбувається відчуження офіційно діючої системи освіти від індивідуальних інтересів і цілей більшості людей, від їх безпосередніх переживань через те, що освіта розглядається передусім як засіб відтворення кваліфікованої робочої сили та лояльних стосовно існуючих соціально-політичних систем громадян; по-третє, - освіта і наука, інтенсифікуючи матеріальне виробництво, не сприяють створенню гідних умов існування для значної частини людства. З одного боку, - це особистісна орієнтація освіти, зумовлена тим, що суспільство як органічна відкрита система, яка саморозвивається, у цій унікальній ситуації переходу жорстко зіштовхнулося з проблемою актуалізації самооцінки й оцінки кожною особистістю своїх можливостей у збереженні життя, перебудові свого світу, прийнятті нової позиції в “організації” соціального руху, а виходить, підвищенні самосвідомості в справі самовизначення. Суспільно-політична практика, що відображає економічні інтереси пануючих соціальних верств, перетворюється на однобоке маніпулювання суспільною свідомістю, яке пронизує всі сфери життя суспільства, витискує істинне екзистенційне буття людини, заперечує гуманістичні цінності й сам процес гуманізації суспільства.Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі філософії Запорізького державного університету, проблемному семінарі з соціальної філософії на кафедрі філософії ЗДУ. Соціально-філософський аналіз”, а також: - на сторінках фахових науково-періодичних видань: “Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини” (Запоріжжя), “Нова парадигма” (Запоріжжя), “Мультиверсум” (Київ), “Грані. на Міжнародній науково-практичній конференції “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” - Чернівці, 1993; Всеукраїнській науково-практичній конференції з проблем роботи середніх загальноосвітніх закладів нового типу - Київ, 1994; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Створення іміджу сучасного закладу освіти” - Запоріжжя, 1997; Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь і соціальний розвиток на сучасному етапі” - Запоріжжя, 1997; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи” - Херсон, 1997; Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Ідеологія державотворення та суспільствознавча наука” - Запоріжжя, 2001; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психологічній службі в системі освіти України 10 років: здобутки, проблеми, перспективи” - Запоріжжя, 2001; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика особистісно орієнтованої освіти” - Запоріжжя, 2003; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” - Запоріжжя, 2005; Науково-практичні розробки автора використовуються при підготовці лекцій з зазначеної тематики в Запорізькому державному Університеті, в Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.У першому розділі “Методологія дослідження й бібліографічний огляд проблеми” здійснено аналіз “сходження філософії до особистості”, аналіз категорії освіти, її соціальних функцій та еволюції орієнтації на різних етапах суспільного розвитку. У філософії, починаючи з її зародження як особливої форми суспільної свідомості, відбувалося як “підняття до особистості”, так і “зведення нанівець” - обґрунтування утилітарного використання особистості як засобу відповідно до потреб держави і суспільства. Аналізуючи різноманітні підходи до вивчення розвитку соціальної інституції освіти від античності до сьогодення, автор дійшов двох висновків: по-перше, - в сучасній системі гуманітарного знання складається стійкий міждисциплінарний звязок у процесі дослідження освіти між філософією, соціологією, психологією, педагогікою, історією, культурологією тощо; по-друге, - досить евристичним критерієм для побудови моделі еволюції орієнтації освіти є критерій стану особистості в суспільстві у вимірі: особистість-засіб - особистість-мета. Розуміння категорії особистості як категорії-інтегратора всього спектру сучасних знань про людину і суспільство спонукало автора до розробки нової концепції особистості - концепції, яка б узагальнювала всі теорії особистості й утворювала “новий шар” несуперечливого знання про особистість. Дисертант доводить, що сьогодні в Україні (й у світі), реально співіснують тільки дві моделі інституцій освіти: 1) авторитарна (традиційна) модель - вектор інтересів влади повністю домінує над вектором інтересів суспільства, які утискаються до рівня відновлення існуючої соціальної стратифікації та відновлення робочої сили, а вектор інтересів особи
План
Зміст автореферату повністю відповідає основному змісту дисертації.Основний зміст дисертації