Особа в розколотій цивілізації: світогляд, проблеми освіти і виховання - Автореферат

Збільшилась кількість дискусій, які можна класифікувати у двох основних вимірах: перший наголошує на зіткненні і боротьбі цивілізацій, на своєрідності розвитку так званих “розколотих” цивілізацій (С.Хантінгтон), а другий - акцентує увагу на розвитку глобальної земної цивілізації в умовах “однополюсного світу”, коли на Землі існує тільки одна наддержава - США, яка спроможна не допустити конфлікту (особливо збройного) (З.Бжезінський). Досі триває дискусія, якою цивілізацією є Україна: регіональною чи локальною (М.Михальченко, Ю.Павленко). Дисертаційна робота враховує також завдання “Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття)” та інших програмних документів, спрямованих на розвиток соціально-філософських досліджень модернізації освіти і науки в Україні. · Зясовано, що головна методологічна цінність цивілізаційного підходу до трактування історії людства, окремих народів полягає в зорієнтованості на рівнозначність оцінки різних типів цивілізації (західних, східних, африканських, полінезійських тощо), а це знімає претензії на унікальність, верховенство будь-якої цивілізації, раси, культури, способу життя, освіти, виховання, незалежно від міри внеску в світову цивілізацію. · На основі зіставлення взаємодії світової і національної української стратегій виховання особистості доведено, що для нашої країни оптимальною є така цивілізаційна стратегія, яка містить напрацювання національної системи освіти і виховання, що склалися в Україні як у особливій регіональній (локальній) цивілізації, та обєднує певні позитивні риси педагогік традиційної західної та традиційної східної цивілізацій.У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження особистості в розколотих цивілізаціях” розкрито методологічний арсенал суспільствознавства при використанні цивілізаційного підходу до аналізу історії людства в цілому та історії націй і етносів. У підрозділі 1 першого розділу “Цивілізація як обєкт соціально-філософського і філософсько-освітнього аналізу” досліджено процес становлення поняття “цивілізація” у ХХ столітті, коли воно стало звичним для досліджень істориків, філософів, педагогів, культурологів, політологів та ін. Свій початок цивілізаційний підхід бере з кінця XVII століття, коли уперше було вжито термін “цивілізація” - в межах бінарного протиставлення “цивілізація - варварство”. На думку Л.Севра, спочатку поняття “цивілізація” використовувалося або з метою протиставити культуру Франції іншим культурам, або для того, щоб відтінити особливість етапу розвитку суспільної думки в епоху Просвітництва, або для того, щоб показати відмінність варварських народів, де закон не діє, від народів цивілізованих, де закон діє. Дисертантка підкреслює оригінальність і новизну його думки, що цивілізація - це “найвища культурна спільнота людей та найширший рівень культурної ідентифікації, те, що відрізняє людину від інших біологічних видів.Будь-яка нація, народність, яка має мову, територію, культуру, суспільну організацію тощо, може за різними критеріями претендувати на роль регіональної або локальної цивілізації і за визначенням є унікальною. · Глобальна цивілізація базується на економічній взаємодії її сегментів, на міжнародній системі забезпечення миру на Землі, на інформаційних світових мережах (як засобів обєднання, впливу, і товарі, який ліквідний у всіх підсистемах глобальної цивілізації), на культурно-історичних традиціях у регіональних і локальних цивілізаціях, на світовій системі освіти і науки. В ролі основної цінності цивілізації, визначального ресурсу розвитку у сучасних умовах постають інформація і знання. Саме розвиток індивідуальності особистості, закладений у підвалинах української ментальності, підняття її на якісно новий рівень, який відповідає вимогам постіндустріального суспільства, інформаційної цивілізації, втілений у філософію освіти і виховання, . · Самовизначення особистості як наукова, політична, освітянська і виховна проблема, особливо гостро постала у перехідних суспільствах посттоталітарного характеру, коли виникла можливість і необхідність обирати новий шлях суспільству і особі - нові світоглядні орієнтири, ідеологічні вподобання, форми освіти і виховання, нову філософію життя.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках підводяться підсумки, пропонується узагальнення та визначаються можливі напрями подальшого розвитку теоретичних та прикладних наслідків дослідження. У дисертації запропоноване нове теоретичне бачення важливої наукової проблеми - виявлення ролі цивілізаційних процесів у становленні особистості, розвитку і формуванні її світогляду, духовних і культурних цінностей. Проведене дослідження дає підставу для таких висновків: · Аналіз, синтез та інтерпретація основних методологічно-пізнавальних, насамперед глобалістського і регіоналістського підходів до розуміння цивілізацій, свідчить, що історичний процес можна розглядати як сукупність глобальних, регіональних і локальних цивілізацій, які функціонували і функціонують сьогодні. Вони можуть бути визначені конкретно, виходячи з багатоманітності підходів до визначення цивілізації за різними критеріями: расовими, ідеологічними, географічними, економічними, національними, релігійниим, технологічними, формаційними, стадіальними, культурологічними тощо. Сучасна глобальна суперцивілізація (людство) складається з глобальних цивілізацій другого рівня (європейська, євразійська, мусульманська тощо), регіональних і локальних. Будь-яка нація, народність, яка має мову, територію, культуру, суспільну організацію тощо, може за різними критеріями претендувати на роль регіональної або локальної цивілізації і за визначенням є унікальною.

· Глобальна цивілізація базується на економічній взаємодії її сегментів, на міжнародній системі забезпечення миру на Землі, на інформаційних світових мережах (як засобів обєднання, впливу, і товарі, який ліквідний у всіх підсистемах глобальної цивілізації), на культурно-історичних традиціях у регіональних і локальних цивілізаціях, на світовій системі освіти і науки. В ролі основної цінності цивілізації, визначального ресурсу розвитку у сучасних умовах постають інформація і знання. Тому умовою подальшого зростання стійкості і могутності глобальної цивілізації є ретрансляція і вдосконалення знань людини про світ, технології матеріального і духовного виробництва, про способи прогнозування господарських, соціальних і політичних процесів. Освіта і наука є механізмом забезпечення прогресивного розвитку цивілізацій.

· Наріжним каменем і критерієм прогресивності цивілізації є проблема розвитку особистості. Традиційно суспільство активно впливає на процеси становлення і розвитку особистості за допомогою економічних і політичних важелів, освітньої і виховної діяльності, коли попереднє покоління передає накопичений досвід наступному, яке його примножує і збагачує. Саме розвиток індивідуальності особистості, закладений у підвалинах української ментальності, підняття її на якісно новий рівень, який відповідає вимогам постіндустріального суспільства, інформаційної цивілізації, втілений у філософію освіти і виховання, .

· Самовизначення особистості як наукова, політична, освітянська і виховна проблема, особливо гостро постала у перехідних суспільствах посттоталітарного характеру, коли виникла можливість і необхідність обирати новий шлях суспільству і особі - нові світоглядні орієнтири, ідеологічні вподобання, форми освіти і виховання, нову філософію життя. Самовизначення особистості базується насамперед на виборі системи цінностей, з якими вона себе ідентифікує і які намагається втілити у повсякденному житті. Серед них загальноцивілізаційні та національні цінності посідають неоднакове місце, що залежить від соціального статусу особистості та її саморозвитку.

· Самовизначення особистості нерозривно повязане із самореалізацією, самоствердженням, самоактуалізацією. На високому рівні розвитку особистість оцінює свої дії і здійснює свою потребу в самоствердженні, виходячи з власних ціннісних орієнтацій і цілей. Вона здатна бачити технології маніпулювання і активно опиратися їм. Потреба у самовизначенні, самореалізації, самоствердженні є однією з важливих складових самоактивності людини і детермінантою її поведінки.

· Вчинок є дійсним виявом самовизначення особистості, сутнісним проявом самоствердження і самореалізації особи. Дія стає вчинком, особливо коли набуває морального змісту. Категорія вчинку має загальнокультурне значення. Саме у вчинку відображається головний вузол світоглядних пошуків людини. Методологічне значення вчинкового підходу істотно актуалізується в контексті розвитку теорії і практики побудови громадянського суспільства в Україні як засіб виявлення громадянської соціальності.

· Виховання особистості як процес формування у неї соціально значущих рис шляхом спонукання до засвоєння особистістю минулого досвіду для наступного активного та свідомого виконання певних соціальних функцій у різноманітних сферах діяльності, характеризує репродуктивну функцію виховання. Іншою метою виховання є розвиток творчих функцій - умінь засвоювати нові знання і навичок виробляти нові види продукції (у широкому розумінні - матеріальні і духовні цінності). Завданням нової системи є гармонійне поєднання освіти і різних типів виховання із практикою розбудови суверенної України.

· Утвердження українського народу - громадян України всіх національностей, досягається через виховання, зорієнтованого на поваги прав і свобод громадян як внутрішньої настанови та активної позиції самообмеження і невтручання шляхом маніпуляцій у духовний світ іншої особистості. Це є ключовим завданням сьогодення, яке постає перед національною освітою, вихованням і політичною системою суспільства.

· Виховна функція громадянського суспільства полягає не у протиставленні його цінностей цінностями держави, не у відокремленні своєї виховної діяльності від державної виховної діяльності, а у виконанні суто специфічних функцій виховання в особистості внутрішньої свободи і любові до Батьківщини, поваги до інших особистостей і до всього народу. Водночас громадянське суспільство повинно орієнтувати особистість на повагу до правової, демократичної держави, на виконання обовязків щодо неї.

· Український варіант філософії освіти інколи тлумачиться у загальному вигляді неточно, як входження української освіти в європейський і світовий освітній простір. Насправді парадигмою української філософії освіти є інтеграція світового, регіонального (європейського) і національного досвіду освіти з метою виховання освіченої, активної і патріотично зорієнтованої особистості.

· Роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді завжди адекватно розкривається у контексті кардинальних соціальних змін, які передбачають, насамперед, зміну у філософському осмисленні життя, у філософії освіти, а в ній - освітньої парадигми. Перетворення змісту освіти випливає зі зміни структури потреб та інтересів суспільства на сучасному етапі, зі змін вимог, які ставить сучасне суспільство перед особистістю, яка адаптує та ретранслює певні культурні, соціальні, цивілізаційні цінності.

· Виховна функція освіти реалізується насамперед через її зміст. Виховний і освітній процеси у вищому навчальному закладі зорієнтовані на професіоналізацію студента, тобто формування цілісного комплексу професійно значущих якостей і рис, що є невідємним атрибутом компетенції фахівця. Національно-патріотичне, морально-правове виховання через освіту має бути спрямоване на формування у молоді світоглядної позиції, мотивів, стимулів, інших соціально значимих цінностей вітчизняної і світової духовної культури. Висока духовна культура включає і релігійну віру людини як цивілізаційну ознаку, коли світоглядна обструкція неприпустима і стосунки базуються на толерантності визнання різних релігійних уподобань при дотриманні суто гуманістичних засад. Це сприяє моральному удосконаленню особистості і допомагає урегулювати суспільні відносини і забезпечити стабільний соціально-політичний розвиток держави.

Монографія: Скотна Надія. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. - Львів: Українські технології, 2005. - 384 с.

Статті в наукових фахових виданнях та зарубіжні публікації: 1. Скотна Н. Форми і методи виховання навичок управлінської діяльності // Формування світоглядних позицій вчителя: методологія, методика, досвід. Колективна монографія. - Львів: Світ, 1992. - (авторський текст - С. 117-130). (1 д.а.).

2. Скотна Н. Педагогічне спілкування: науково-практичні проблеми. Колективна монографія. - Дрогобич-Львів, 1993. - 109 с. (авторський текст - С.4-58). (2 д.а.).

3. Skotna N. Praktyczne i teoretyczne przygotowanie do zawodu nauczycielskiego w instytutach pedagogicznych ZSPP // Wybrane problemy wspolczesnego systemu ksztalcenia nauczycieli. Studium z zakresu pedagogiki porownawczej pod redakcja Janusha Homplewicza, Rzeszow, 1992. - S.137-143. (0,5 д.а.).

4. Скотна Н. Соціально-ціннісні орієнтації наприкінці ХХ ст. та їх вплив на розуміння людини людиною. Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб. наук. праць / Ред. кол.: І.А.Зязюн та ін. - Львів: Світ, 1999. - С. 75-88. (0,7 д.а.).

5. Скотна Н. Самовизначення особистості в світі, що глобалізується. Людинознавчі студії. Збірник наукових праць ДДПУ. Випуск 10. - Дрогобич: Вимір, 2004. - С. 4-14. (0,5 д.а.).

6. Скотна Н. Самовизначення особистості. Наука і освіта. Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. Спецвипуск Психологія особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє. № 6-7 жовтень 2004. - С. 277-280. (0,5 д.а.).

7. Скотна Н. Українська регіональна розколота цивілізація як історичне явище // Молодь і ринок. Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. - № 1/11. - 2005. - С. 5-11. (0,5 д.а.).

8. Скотна Н. Проблема особистості в цивілізаційному виборі // Мультиверсум. Філософський альманах. Випуск 48. - К.: Український центр духовної культури. - 2005. - С. 27-47. (0,6 д.а.).

9. Скотна Н. Роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді / Вища освіта України. - № 4. - 2004. - С. 114-118. (0,5 д.а.).

10. Скотна Н. Аксіологічні засади соціалізації особистості в громадянському суспільстві. Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 225. Педагогіка та психологія. - 2005. - С. 133-141. (0,5 д.а.).

11. Skotna N., Logwynenko T. Stany frustracji jako czynnik wywolujacy a spoleczne zachowania nastolatkow oraz doswiadczenia w pracy z nimi / Lubelski rocznik pedagogiczny, XXIV, Wydawnictwo uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej. - Lublin, 2004. - S. 211-217. (0,5 д.а.).

12. Скотна Н. Виховна функція громадянського суспільства / Джерела інтерпретації. Ювілейний збірник на пошану Юрія Борєва. - Дрогобич: Коло, 2005. - С. 659-671. (0,6 д.а.).

13. Скотна Н. Особистість українця в цивілізаційному вимірі // Молодь і ринок. Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. - №.3/13. - 2005. - С. 12-24. (0,7 д.а.).

14. Скотна Н. Духовні аспекти становлення фундаментальних цінностей особистості в громадянському суспільстві // Актуальні проблеми духовності. Збірка наукових праць Криворізького педуніверситету. Випуск 5. - Кривий Ріг: Видавництво СП “Міра”, 2005. - С.356-366. (0,6 д.а.).

15. Скотна Н. Глобальні, регіональні й локальні цивілізації // Мультиверсум. Журнал політології, футурології, економіки, науки та культури. - К.: Український центр духовної культури. - 2005. - № 47. - С. 115-125 (0,5 д.а.).

16. Скотна Н. Цивілізація як обєкт соціально-філософського дослідження // Молодь і ринок. Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. - № 4/14. - С. 10-14 (0,5 д.а.).

17. Скотна Н. Цивілізаційні аспекти сучасного виховання. Людинознавчі студії. Збірник. наукових праць ДДПУ. - Дрогобич: Вимір, 2005. - С. 4-13 (0,5 д.а.).

18. Скотна Н. Соціально-філософський аналіз системних моделей розвитку цивілізації. Проблеми гуманітарних наук. Збірник наукових праць ДДПУ. - Дрогобич: Вимір, 2005. - С. 4-13(0,5 д.а.).

19. Скотна Н. Самовизначення особистості в реаліях української модернізації // Пограниччя: Польща - Україна. - Lublin: UMCS - С. 113-124. (0,7 д.а.).

20. Скотна Н. Генезис особистості - становлення духу. Гуманізм і духовність в контексті культури. Матеріали людинознавчих читань. Книга перша. - Духовність у гуманістичних виявах творчості. - Дрогобич, 1995. - С.80-88. (0,5 д.а.).

21. Скотна Н., Скотний В. Християнський ідеал міжособистісного розуміння // Діалог культур. Україна у світовому контексті. Матеріали перших міжнародних філософсько-культурологічних читань. - Випуск 2. - Міжвузівський збірник наукових праць. - Львів: Каменяр, 1996. - С. 108-114. (0,5 д.а.).

22. Скотна Н., Стуканов М. Майбутнє та його ціннісне обґрунтування в сучасній соціальній теорії / Гуманізм і моральність: екзистенційні виміри. - Львів: Край, 1997. - С. 42-48. (0,5 д.а.).

23. Скотна Н. Методологічні та теоретичні підходи до вивчення проблем міжособистісного розуміння. Зб. наук. праць викладачів (До 30-річчя кафедри психології ДДПІ ім. І.Франка). Дрогобич: Вимір, 1995. - С. 13-24. (0,7 д.а.).

24. Скотна Н., Стуканов М. Містичний досвід та його статус у сучасному суспільстві. Людина і гуманістична природа віри. Матеріали людинознавчих читань. Випуск VII. Дрогобич: Вимір, 1998. - С. 211-220. (0,5 д.а.).

25. Скотна Н. Ідеал міжособистісного розуміння як соціально-психологічне явище. Методологічні проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ / Вип. І. Дрогобич, 1998. - С. 85-94. (0,5 д.а.).

26. Skotna N., Kyshakevych Y., Logvynenko T, Social and Humanitarian Education in Ukraine in 21 Century. Its State and Prospects. Perspectives in Higher Education Reform. Volume 10, Blagoevgrad, Bulgaria. - P. 135-140. (0,5 д.а.).