Визначення змісту правового регулювання в банківській сфері. Приведення напрямів впливу центрального банку на діяльність комерційних банків. Розгляд призначення та порядку визначення регулятивного капіталу банку. Огляд нормативів кредитного ризику.
Аннотация к работе
Право надає економічній діяльності юридичної форми, закріплює реальні виробничі відносини. Банківська система, стимулюючи перехід до ринкових відносин усіх господарюючих субєктів та активно заощаджуючи їх кошти та кошти громадян, здійснюючи розрахунки і платежі, сприяє реформуванню економіки України. Це не тільки впливає на правову практику, а й підпорядковує правову думку її потребам, стимулює розвиток нових наукових галузей і відповідно формує нові правові засади кредитно-фінансового механізму у державі.Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня. Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами: 1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям); В Україні, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України", функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобовязані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобовязань (гарантії, поручительства, акредитиви, сумнівні гарантії, зобовязання з кредитуванням); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобовязаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: 1) кредитними операціями; Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталів (рис.3). Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів: а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал (за підсумками року розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валового доходу або валових витрат відповідно до методики НБУ);Оптимальне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 %. До вимог банку щодо контрагента включають: а) щодо банків-контрагентів: - строкові депозити, які розміщені в інших банках; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;Банківське регулювання та нагляд здійснюються з метою забезпечення стабільності банківської системи. Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків. Банки функціонують як приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку.
План
Зміст
Вступ
1. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми
2. Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення