Освіта як основа самовідтворення культури. Характеристика процесу реформування освіти в Україні у 2000 р. Зміст освітньої концепції. Характерні риси літературного процесу сьогодення. Вплив рівня книговидавництва на формування наукового потенціалу держави.
Аннотация к работе
Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, слабо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Кабінет Міністрів затвердив програму «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструкції всієї системи освіти, яка передбачає: 1) децентралізацію управління освітою; Плановані зміни мали бути доволі масштабними, адже стосувалися понад 48 тис. закладів та установ, у яких навчалося майже 15 млн. учнів та студентів. Для задоволення мовних потреб представників інших національностей в Україні працюють 2,4 тис. шкіл з російською мовою навчання, 11 - молдавською, 107 - румунською, 67 - угорською, 9 - кримськотатарською, 3 - польською, 2,3 тис. шкіл - з двома і трьома мовами навчання. За 1985-1995 pp. кількість закладів освіти, що проводили заняття у дві-три зміни, зросла майже на 1,5 тис. У 1994 /95 навчальному році школи були забезпечені підручниками тільки на 40% від потреб, технічними засобами навчання - лише на 7-10%;Зміст нової освітньої концепції передбачає: 1) перехід до 12-річної системи освіти в середній школі, як умови для інтелектуального, соціального, морального й фізичного розвитку й саморозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, створення надійного фундаменту для формування демократичного суспільства; Складовою духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні порівняно високий. У результаті за внутрішніми валовими витратами на одного науковця Україна поступається: Греції - у 8 разів, Туреччині - в 2,5 раза, США та Великобританії - в 50 разів; Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від однопрофільних установ розвинутих країн щонайменше на 10-15 років. Характерними рисами літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий пошук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхронний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті.