Поняття мотиву в оцінках дослідників, його різновиди та аналіз термінів "тип, характер, образ". Своєрідність епохи Відродження та особливості художньої манери трагедії В. Шекспіра "Макбет". Сутність, роль та функція мотивів у творі В. Шекспіра "Макбет".
Аннотация к работе
ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Поняття «мотиву» в оцінках дослідників Розділ 2. Своєрідність епохи відродження та особливості художньої манери трагедії В. Шекспіра «Магбет» Розділ 3. Основні мотиви, їх роль та функція в трагедії В. Шекспіра «Магбет» Висновок Література ВСТУП В трагедії В.Шекспіра «Магбет» використовувались мотиви, які мали відкритий та прихований зміст. Стосовно стилю, методів та мотивів трагедій В. Шекспіра (не тільки стосовно трагедії «Магбет») існує багато аналітичних робот видатних літераторів, публіцистів, літературних критиків та інших. Якщо говорити конкретно про мотиви, які зазначені у трагедії В. Шекспіра «Магбет», то потрібно підкреслити, як автор вміло використовував присутність трьох відьом, а точніше мотив, котрий завдяки цими персонажами було створено. В роботі були використані роботи таких видатних літераторів та науковців в галузі теорія літератури: Веселовський, Чернець, Гаспаров, Гете, Комарова, Лосєв, Макіавеллі, Монтень, Пропп, Путілов та багато інших. Мотив (фр. motif, ньому. Тип - художній образ, в якому відображені основні характерні риси певної групи людей чи явищ. Поняття мотиву як найпростішої оповідної одиниці було вперше теоретично обґрунтовано в «Поетиці сюжетів» О.М. Веселовського. У невеликій, але має принципове значення роботі «До зясуванню історико-літературних понять» [2] вчений проводить порівняльний аналіз мотівного складу подібних за своїми фабула творів («Кавказький бранець» А.С. Пушкіна і М.Ю. Лермонтова, «Атала» Шатобріана) і приходить до результатів, які в багатьох відносинах надовго випередили свій час. Дочка може бути замінена сестрою, нареченою, дружиною, матірю. У Холіншеда Шекспір запозичує сюжети для історичних хронік і для трагедії «Макбет» (1606), написаної в єдиний часовий проміжок з трагедіями «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), що знаменують розквіт «трагедійного» таланту драматурга, головними мотивами якого є сама трагедія або трагічний задум. Рабство в гріху звязується драматургом з ухиленням від істини, з обманним оманою чаклунства, до якого вдається Макбет, вважаючи, що його веде до влади сама доля, а відьми лише її виконавці.