Суть міжнародного бізнесу, періодизація його розвитку. Вплив культури на міжнародний менеджмент. Визначення заробітної плати, розвиток персоналу, особливості організації технологічної діяльності в міжнародних корпораціях та методи фінансування в Україні.
Аннотация к работе
Міжнародні корпорації створюють і вдосконалюють свої системи тотального управління якістю продукції на основі національних, регіональних чи міжнародних систем тотального управління якістю. Прикладом регіональної системи управління якості є поширена Європейська премія якості.Ця модель описує «ідеальне» підприємство і складається з девяти критеріїв . Термін відноситься до ряду універсальних стандартів, що визначають систему "Перевірки якості", запропоновану Міжнародною Організацією по Стандартизації і прийняту 90 країнами в усьому світі. Для реєстрації в ISO 9000, компанія має відповідати певним стандартам у своїх операціях з перевірки якості, підтвердженим незалежним агентством реєстрації. Сертифікується не продукт або послуга, а система перевірки якості.
План
3.1. План вибірки.3.1. План вибірки.
3.2. Аналіз можливостей виробничого процесу.
3.3. Методи Тагучі.
Статистичний - це особливий науково обґрунтований вид (метод) вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичній статистиці. Він дозволяє не лише фіксувати фактичний рівень якості масової продукції, але й активно впливати на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечувати його регулювання (управління). Основна його ідея зводиться до того, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені відчутні збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть незначні відхилення від середніх величин.
Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості продукції за принципом регулювання кібернетичної системи із зворотним звязком. Проте йому властиві й недоліки, які не можна ігнорувати: по-перше, він має відносно вузьку сферу застосування (переважно масове виробництво); по-друге, .- порівняно великих коштів на збирання та обробку інформації. Здешевіти ці процеси можна шляхом автоматизації збирання, обробки і аналізу необхідної для контролю інформації, створення гнучких автоматизованих виробництв за умови виправданого функціонування з огляду інших чинників. поміж інших видів технічного контролю потребує пояснення хіба що летучий, інспекційний, стаціонарний і змінний.
100. Особливості технологічної політики міжнародних корпорацій в Україні. Міжнародне фінансове середовище
З погляду технологічної політики Україна розглядається міжнародними корпораціями як країна з неринковою економікою, як і інші постсоціалістичні країни. Це звужує можливості використання міжнародними корпораціями в Україні так званих високих технологій, які дозволяють докорінно знизити трудомісткість, матеріаломісткість та енергоємність виробничих процесів за одночасного поліпшення якості виробничої продукції, наданих послуг і виконаних робіт. Адже, з одного боку, зазначені ресурси у країнах з перехідною економікою досить дешеві. З іншого боку, міжнародні корпорації часто не мають належних мотивів експорту до України високих технологій, що потребують для свого обслуговування висококваліфікованого персоналу. Тому для переважної більшості міжнародних корпорацій («Кока-Кола», «Пепсі-Кола», «Мак-Дональдс», «Проктер енд Гембл», «Деу», «Філіп Морріс», «Лукойл» і т. д.) притаманно використання в українських відділеннях звичайних технологій.
Однією з важливих особливостей технологічної діяльності зарубіжних корпорацій в Україні є наявність в Україні системи сертифікації продукції, що здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію», Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про рекламу». По-перше, зарубіжні корпорації - імпортери чи виробники продукції мають дотримуватись вимог, висунутих до процедури сертифікації 37 видів продукції, що підлягають обовязковій сертифікації. По-друге, зарубіжним відділенням доводиться стикатись із підробками своєї продукції, а тому важливо забезпечити її належний захист. По-третє, варто враховувати бюрократичні аспекти процедури сертифікації. По-четверте, у процесі сертифікації доводиться вдаватись до неофіційних платежів.
Істотне значення для технологічної діяльності зарубіжних корпорацій в Україні має запровадження національної нагороди з якості в 1996 р. Вона присуджується щорічно за підсумками Українських національних конкурсів з якості. В основі Українського конкурсу якості лежить модель Європейської нагороди з якості.
При виборі партнерів в Україні зарубіжні корпорації враховують низький рівень застосування систем управління якістю на підприємствах.
Отже, для плідного технологічного співробітництва з транснаціональними корпораціями в процесі подолання Україною барєрів для вступу до Світової організації торгівлі, а згодом - до Європейського Союзу, вітчизняним виробникам продукції та послуг важливо здійснити перехід до інноваційної моделі розвитку і впровадити на її основі сучасні системи тотального управління якістю продукції.
Варто звернути увагу на те, що міжнародні корпорації діють у багатовалютному фінансовому середовищі.
Міжнародне фінансове середовище - сукупність факторів, що впливають на рух грошових коштів у всіх валютах світу, та обмінні курси між ними.
101. Міжнародні потоки грошових коштів
Система ТНК накопичує значний обсяг грошових вимог у формі внутрішніх потоків коштів. Розподіл цих потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказами» чи «міжнародна система управління готівкою».
ТНК спрямовує кошти дочірнім підприємствам компанії, які їх потребують із загального фонду системи, якщо це не загрожує зайвим валютним ризиком. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передбачає надмірні витрати. Фірма може намагатися мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податкових ставок.
Перекази можуть набувати форми: дивідендів;
виплати позик;
процентів і нагород;
коштів, отриманих у результаті стратегії встановлення трансфертних цін.
Цикл руху грошових коштів обєднує отримання грошових коштів від продажу продукції та оплату грошовими коштами факторів виробництва.
Засоби переміщення грошових коштыв можуть бути такими: об’ява дивідендів;
роялті (royalty) - 1) компенсація за використання патенту, авторського права, власності (певний відсоток від обсягу продажу); 2) плата за право розроблення природних ресурсів (різновид податку);
гонорари в оплату управлінських послуг;
виплати на погашення основної суми кредитів і процентів за ними;
установлення трансфертних цін, які у фінансовому механізмі ТНК відіграють важливу роль. Вони опосередковують внутрішній оборот ТНК.
Трансфертна ціна - (transfer price) - це ціна, що обслуговує внутрішні операції між структурними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто це ціна, що використовується всередині корпорації при розрахунках між її самостійними підрозділами; ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозвязаними підрозділами ТНК.
Призначення встановлення трансфертних цін - це: переказування грошових коштів між структурними підрозділами ТНК;
контроль та регулювання грошових операцій;
управління розподілу прибутку і податкових зобовязань;
здійснення впливу на вартість імпортованих та експортованих товарів і на тарифні ставки;
полегшення позиціювання грошових коштів з метою скорочення валютного ризику.
Одним із методів управління грошовою готівкою є кліринг, який дозволяє ТНК знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше та ефективніше її переміщувати. Залік може бути організований, якщо кілька підприємств повязані між собою як зустрічним, так і послідовним переданням продукції чи наданням послуг.
Концентрація платежів при клірингу дозволяє ТНК: значно скоротити суму взаємної заборгованості;
перервати ланцюг неплатежів;
досягти економії платіжних коштів на суму залікового обороту;
розширити сферу безготівкових розрахунків;
прискорити розрахунки;
зберегти існуючу грошову (касову) готівку.
102. Основні концепції валютних курсів
У своїй роботі м/н менеджер повинен опиратись на теорії, що дозволяють йому будувати сценарій розвитку подій і прогнозувати наслідки рішень, що приймаються. До них відносяться теорії, що описують основні умови паритетів фінансового ринку.
Всі теорії паритетів є похідними від закону єдиної ціни, згідно з яким ціни (доходи) фінансових активів з однаковим ризиком, скориговані на валютний перерахунок, з урахуванням операційних витрат вирівнюються на всіх світових ринках. Механізмом вирівнювання виступає м/н арбітраж (операція, повязана з купівлею активу на дешевому ринку і продажем його на більш дорогому).
1. Теорія паритету купівельної спроможності валюти.
Розрізняють теорії абсолютного і відносного паритету купівельної спроможності валюти. Вони показують взаємозвязок між рівнем цін в країнах (рівнем інфляції) і їх валютним курсом.
Зміни курсів валют залежить від зміни темпів інфляції між розглядуваними країнами. Більш високе зростання всередині країни у порівнянні з ростом рівня цін в іноземній державі призведе до знецінення національної валюти.
2. Теорія паритету відсоткових ставок.
Дана теорія повязує між собою величину форвардного курсу і рівень відсоткових ставок за депозитами у країні.
У відповідності з цією теорією високі (низькі) відсоткові ставки в умовах рівноваги повинні покриватись форвардним дисконтом (або премією) по валюті.
3. “Ефект Фішера”.
Даний ефект звязує відсоткові ставки з інфляцією у розглядуваних країнах.
Відповідно до ординарної теорії Фішера, номінальна ставка відсотку ry країні залежить від реальної відсоткової ставки R і темпу інфляції p: (1 r)=(1 R)*(1 p), де r - номін.відсоткові ставки; R - реальні відсоткові ставки; p - темп інфляції.
До двох і більше країн застосовують генералізований ефект Фішера, відповідно до якого різниця у ставках відсотка у порівнюваних країнах є функцією різниці їх темпів інфляції. Валюти з більш високим темпом інфляції повинні мати більш високу відсоткову ставку, ніж валюти з більш низьким темпом інфляції.
4. “М/н ефект Фішера”.
За допомогою даного ефекту здійснюється перехід від відсоткових ставок до валютних курсів. Відповідно до “м/н ефекту Фішера”, різниця відсоткових ставок є неупередженою оцінкою наступних змін готівкових валютних курсів. Таким чином, очікувані доходи від інвестування (у вітчизняній валюті) в іноземну або вітчизняну економіку повинні вирівнюватись, курсовий диференціал повинен бути рівною відсотковому диференціалу між відповідними країнами.
5.Теорія незміщеного форвардного курсу.
Відповідно даної теорії, ніхто не дасть більш точного прогнозу майбутнього спот-курсу, ніж сам валютний ринок. Тому котирований банками форвардний курс або валютними біржами - фючерсний курс і є кращий прогноз про величину очікуваного спот-курсу.
Ямайська валютна система є поліцентричною. У ній роль ведучої валюти не закріплено ні за однією національною валютою світу. Мірою (засобом) вартості вивезеного із країни багатства може бути будь-яка ВКВ, євро або СДР (СПЗ).
Сучасна валютна система побудована на базі плаваючих валютних курсів. Центральні банки країн не зобовязані втручатись у роботу валютних ринків для зміни курсу своїх валют. Але таке втручання і не заборонено. МВФ дозволив країнам-учасницям вибирати режим встановлення валютного курсу самостійно. Сьогодні використовують три системи курсоутворення: плаваючий, фіксований і змішаний.
Плаваючий - вибирають розвинуті країни, виключаючи крани, що входять в Європейську валютну систему. Валюти цих країн є ВКВ, і їх курсоутворення визначається грою попиту і пропозиції на валютному ринку (США, Канади, Австралії, Японії, Швейцарії та ін. країни).
До твердої фіксації прибігають країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійснюється по відношенню до ВКВ, СДР, євро.
Змішане плавання було характерне до початку 1999 р. для валют країн Європейської валютної системи. Курси цих валют фіксувались по відношенню до екю, і через цей еквівалент здійснювалась фіксація курсів по відношенню одна до одної.
Роль регулюючого валютного органу в Ямайській валютній системі виконує МВФ.
103. Управління валютними ризиками
МК діють у багатовалютному фінансовому середовищі. МК обовязково здійснюють операції на ринках іноземних валют - інакше неможливі взаємовідносини як усередині корпорації між зарубіжними відділеннями, так і з іноземними діловими клієнтами. МК для фінансування своїх зарубіжних підрозділів використовують різноманітні валютні інструменти (євровалюту, євробонди, акції) залежно від терміну фінансування.
Валютні ризики поділяються на три групи, кожна з яких потребує використання спеціальних міжнародних фінансових інструментів.
Операційний ризик - це нестабільність варт-ті потоків грош. засобів, вимірюваних в одиницях валют цих країн.
Особливе місце серед факторів, що визначають операційний ризик, посідає так званий операційний леверидж. Його суть полягає в залежності прибутку від рівня постійних фіксованих витрат в-ва. До них відносять платежі за оренду приміщень, устаткування, страхування майна, платню адміністративному персоналу. Високий рівень постійних витрат звичайно спостерігається у високоавтоматизованих, капіталоємних виробн-х: За решти рівних умов чим вищі постійні витрати корп., тим вищий операційний ризик, тому що навіть невелике підвищення витрат понизить доход від основної д-ті. -Фактор операційного левериджу використовується при бюджетуванні капіталу.
Самий простий засіб уникнути ОР: передача його ін. компанії. Для змення ризиків викор-ся сальдований ОР. ОР, з якими зіткаютьсся компанії, що мають постійні і великі контракти з іноз. валютою, погашуються в рез-ті таких операцій або стають менше. ОР змен-ся ще більше, коли платежі і надходження здій-ся у великої кілті валют. Якщо компанія захоче повністю звільнитися від ОР, то для цього є багато методів хеджування.
ОР - це ризик, під який підпадають ділові кола і приватні особи, коли майбутні платежі або отримання коштів повині бути зроблені в іноз. валюті, майбунтя варт-ть якої невизначена. Найбільш легко усунути або змен-ти короткостр. ОР.
Перерахунковий ризик
ПР відноситься до змін бухгал-х вартостей прибутку і власті капіталу компанії, які виникли через коливання обмінного курсу. ПР відноситься до впливу змін обмінного курсу на сумарні фін. звіти ТНК.
Під ПР підпадають і під-ва і приватні особи при неочікуваних змінах обмінних курсів.
Перерахунок належить до операцій переводу фін. звітів компаній з од. валюти в ін. ПР при цьому повязаний із зміною зареєстр-х даних про фін. стан компанії, викликаним змінами обмінного курсу. Щоб підготувати свої фін. звіти ТНК повині конвертувати свої активи і пасиви в іноз. валюті в якусь одну спільну.
Глибина впливу і тип такого ризику залежать від методу, який викор-ся для перерах-ку звітів прорез-ти діял-ті і балансових звітів із однієї валюти в іншу.
Економічний ризик
Економічний ризик - випадкове зниження конкурентоспроможності; зниження довготермінової рентабельності. Цей ризик стосується майбутніх контрактних угод. Він має довготерміновий характер, повязаний з перспективним розвитком компанії (фірми). Вважається, що його не важко спрогнозувати. Якщо компанії регулярно купують чи продають товари за кордон, вони постійно обмежені ризиком скорочення виручки чи скорочення затрат, повязаними з несприятливими змінами курсів валют. У міжнародній торгівлі ризик існує завжди і компанії повинні прагнути до його максимально можливого скорочення. Існують два головні наслідки економічного ризику для компанії у випадку несприятливої зміни курсу валют: 1) зменшення прибутку від майбутньої операції - такий екон. ризик називається прямим; 2) втрата певної частки цінової конкурентноздатності порівняно з іноземними товаровиробниками - такий називається опосередненим. Джерелом прямого екон. ризику є операції, що будуть проведені у майбутньому. Після укладення угоди прямий екон. ризик трансформується в операційний. Прикладом виникнення загрози понесення збитків може бути пропозиція укладення контракту, який здійснюється в іноземній валюті, чи подання прайс-листа в іноземній валюті. Будь-яка компанія, що купує чи продає товар за кордоном, обтяжена економічним ризиком. Опосередненим екон. ризиком називають ризик збитків, повязаних із погіршенням
Найбільш популярними інструментами управління економічними валютними ризиками є: 1) вирівнювання грошових потоків, які надходять до компанії і залишають її при зміні вартості валют;
2) глобальна диверсифікація;
3) вирівнювання активів та пасивів стосовно використовуваних валют, термінів виконання зобовязань і партнерів по бізнесу.
104. Суть і основні види валютних ризиків
Валютні операційні ризики являють собою ризики, повязані зі змінами обмінних курсів у період між поставками продукції та здійсненням платежів.
Головними інструментами управління операційними валютними ризиками є: 1. Уникнення ризиків: а) передача ризиків шляхом укладання контрактів у валюті експортера;
б) попередня оплата;
в) сальдування операційних валютних ризиків шляхом укладання контрактів на продаж одних товарів і купівлю інших з партнерами однієї і тієї самої країни;
г) проведення розрахунків протягом тривалого часу;
д) «кошикове» хеджування - використання платежів і надходжень у великій кількості валют.
2. Короткострокове управління операційними валютними ризиками: а) форвардні валютні контракти;
б) фючерсні валютні контракти;
в) хеджування короткостроковим кредитом;
г) валютні опціони;
д) перехресне хеджування шляхом укладання контракту на іншу валюту, курс якої привязаний до партнерської.
3. Довгострокове управління операційними валютними ризиками: а) паралельні (компенсаційні) позики;
б) валютні свопи;
в) кредитні свопи.
Другий тип валютних ризиків - перерахункові (бухгалтерські). Вони повязані з веденням бухгалтерських записів і перерахунком вартості активів і пасивів з однієї валюти в іншу. У разі непередбачуваних змін валютних курсів виникають несподівані зміни в заявленому фінансовому стані компанії, штучному перебільшенні чи зменшенні певних статей балансу, насамперед прибутку. Перебільшення прибутку провокуватиме акціонерів вимагати більше дивідендів на шкоду інтересам розвитку компанії. Заниження прибутків буде псувати рівень рентабельності, а отже, інтерес в інвесторів. До цього слід додати й відмінності в системі ведення бухгалтерського обліку в різних країнах, що ускладнює складання обєктивного консолідованого балансу корпорації.
У процесі ведення бухгалтерського обліку застосовуються три основні методи перерахунків: 1. Метод чистого обігового капіталу, згідно з яким поточні активи і пасиви перераховуються за поточним обмінним курсом, а довгострокові активи і пасиви - за початковим обмінним курсом.
2. Монетаристсько-немонетаристський метод, відповідно до якого грошові активи перераховуються за поточним обмінним курсом, а негрошові активи - за початковим обмінним курсом. Грошові зобовязання перераховуються за поточним курсом.
3. Метод повного розрахунку, тобто перерахунок усіх статей фінансової звітності за поточним обмінним курсом. Це найпростіший метод, тому він рекомендований до використання Інститутом привілейованих аудиторів Англії та Шотландії.
Економічний валютний ризик повязаний зі зміною вартості компанії внаслідок несприятливих змін обмінних курсів у тому разі, коли їх дія поширюється на очікувані надходження грошових коштів. Найбільш популярними інструментами управління економічними валютними ризиками є: 1) вирівнювання грошових потоків, які надходять до компанії і залишають її при зміні вартості валют;
2) глобальна диверсифікація;
3) вирівнювання активів та пасивів стосовно використовуваних валют, термінів виконання зобовязань і партнерів по бізнесу.
105.
Управління короткостроковими активами і зобовязаннями міжнародних корпорацій
Управління короткостроковими активами і зобовязаннями
Ключовими елементами наведеної схеми управління готівкою є використання ринків євровалют і міжнародного ринку цінних паперів. До системи управління короткостроковими активами і зобовязаннями входять такі інструменти, як фінансування міжнародної торгівлі (головним чином шляхом використання акредитивної форми розрахунків), державні гарантії, страхування, управління матеріально-технічними запасами, форфетинг, факторинг та ін.
106.
Управління довгостроковими активами і зобовязаннями міжнародних корпорацій
Рис. Управління довгостроковими активами і зобовязаннями
Схема показує, що управління довгостроковими активами і зобовязаннями врешті-решт зводиться до прийняття рішень щодо міжнародного бюджетування капіталу. При цьому в певній послідовності враховується чимало факторів, представлених на
107. Трансферне ціноутворення в міжнародних корпораціях
Трансферні ціни - умовні розрахункові ціни, які встановлюються міжнародними корпораціями на продукцію внутрішнього споживання, що поставляється одним відділенням іншому, однак грошові платежі за цими поставками не здійснюються.
Ключовою особливістю таких цін є те, що вони носять розрахунковий характер і встановлюються на продукцію, яка виробляється одним зарубіжним відділенням міжнародної корпорації для іншого і поставляється без перерахування реальних грошових коштів споживачем постачальнику. Такі ціни були розроблені і впроваджені в практиці корпорацій «Дженерал Електрик» та «Дженерал Моторз» на початку 30-х років. Зараз такі ціни використовують понад 2 тис. корпорацій.
Головна функція трансферних цін полягає в оптимізації оподаткування міжнародних корпорацій та їх окремих філій за рахунок віднесення певної частини витрат на діяльність певних відділень з метою зниження податку на прибуток або ж інших податків і платежів. Серед інших функцій трансферних цін слід відзначити такі: •забезпечення звязків між відділеннями;
•оцінка результатів господарської діяльності відділень;
•стимулювання поліпшення роботи відділень;
•узгодження інтересів відділень із загальнокорпоративними цілями.
Залежно від методів трансферних цін у цілому, а також двох головних складових - собівартості та прибутку, розрізняють пять видів таких цін: витратні, договірні, кінцеві, ринкові і змішані трансферні. Кожен з видів цін має свої переваги, недоліки і сфери застосування.
108. Ринкові трансферні ціни
Ринкове трансферне ціноутворення - ціни на внутрішньо-корпоративні поставки встановлюються на ринку. Недосконалість методу: не всі товари, які поставляються всередині корпорації присутні на ринку. Крім цього виникають проблеми - ринок якої країни взятий за основу, по якому валютному курсу перераховувати ціни між підрозділами, які розташовані в різних країнах.
109. Договірні трансферні ціни
Договірне трансферне ціноутворення - ціна встановлюється на основі переговорів і консультацій між підрозділами ТНК. Основна недосконалість цього методу: договірні сторони в середині ТНК часто мають протилежні інтереси. Це може породити конфлікти при формуванні трансферних цін. Щоб запобігти конфліктам при договірному трансферному ціноутворенні ТНК використовує ряд механізмів серед яких є: - представлення підрозділу ТНК який купує продукцію не тільки в середині, але й за межами компанії;
- корпоративний арбітраж.
Ефективність договірного методу ціноутворення залежить від корпоративної структури і наявності інформації про ринок.
110. Витратні трансферні ціни
Витратне трансферне ціноутворення - ціна встановлюється на рівня витрат. Існує три основних методи визначення трансферної ціни по витратах: - тільки по змінних витрат обігу на одиницю продукції;
- по цілих витратах обігу - при формуванні трансферної ціни враховуються як змінні так постійні витрати обігу на одиницю продукції;
- метод маржинальних витрат - до базової ціни, яка враховує змінні і постійні витрати обігу на одиницю продукції додається націнка, маржа.
Позитивними сторонами витратного трансферного ціноутворення є простота, можливість контролю зацікавленими сторонами в середині ТНК, наявність конкретних виконавців.
111. Змішані методи трансферного ціноутворення
Змішане трансферне ціноутворення - використовується у всіх перечислених вище методів. Наприклад, нижня ціна визначається методом витратного трансферного ціноутворення, а верхня - ринкового трансферного ціноутворення. Після цього вибирається одна із цін в залежності від цілей і задач ТНК. Основною недосконалістю методу є його трудоємкість. Незважаючи на можливостей методу, він використовується досить рідко.
112. Міжнародна банківська діяльність
Адже прийняття і реалізація фінансових рішень у міжнародних корпораціях неможлива без співробітництва з провідними транснаціональними банками, що мають свої відділення у багатьох країнах.
При виборі банків, в яких корпорації і навіть фізичні особи здійснюють обмін валюти, не слід орієнтуватись лише на найнижчі ціни (комісійні). Більшість корпорацій, які часто потребують іноземних валют, встановлюють конфіденційні відносини принаймні з одним головним банком, якому віддається перевага у здійсненні операції обміну. При цьому враховуються спеціальні критерії: конкурентна квота - граничний розмір кількості валюти, яку можна обміняти в даному банку. У даному разі при обміні 1 млн дол. США економія 1 цента на 100 дол. США (0,01 %) дасть заощадження у сумі 10 тис. дол.;
особливості відносин з банком - надання спеціальних послуг і додаткових зручностей при здійсненні операції обміну;
швидкість виконання замовлення;
оцінка міжнародного фінансового середовища;
прогнозні розробки (ситуація в зарубіжних країнах, валютні курси і т. ін.).
Для кращого розуміння міжнародної банківської діяльності радимо студентам уважно розглянути рис.
Рис. Міжнародна банківська діяльність
Як видно зі схеми, ключові операції міжнародних банків повязані з валютними обмінами, наданням міжнародних кредитів та операціями на міжнародних ринках цінних паперів.
113. Особливості фінансового менеджменту відділень міжнародних корпорацій в Україні
Насамперед слід звернути увагу на подальше розширення взаємовідносин міжнародних корпорацій, що діють в Україні, і вітчизняних банківських і небанківських фінансових установ (в Україні на сьогодні діють 8 іноземних банків). Це пояснюється передусім підвищенням якості банківських послуг українських банків та збільшенням прозорості їх діяльності. Варто підкреслити і стабільність української валюти, що дозволяє зарубіжним компаніям запобігати валютним ризикам. Слід також відзначити помякшення позицій Групи з розробки фінансових заходів у боротьбі з «відмиванням» грошей, отриманих злочинним шляхом (FATF), яка запропонувала в січні 2003 р. своїм країнам - членам запровадити санкції проти України, що входила до переліку десятки найбільш корумпованих країн. За підрахунками експертів, в Україні щорічно «відмивається» близько 5 млрд дол. США, що становить 3 % всього світового обсягу легалізованих грошей. Прийняті законодавчі рішення сприяли відміні деякими країнами у квітні 2003 р. санкцій, зокрема Швейцарією, вжитих щодо України у звязку з «відмиванням» грошей.
Однак фінансові умови діяльності міжнародних корпорацій в Україні є менш сприятливими, ніж у країнах Центральної Європи. Недостатній також рівень кваліфікації вітчизняних фінансових менеджерів як для ефективної діяльності в українських відділеннях міжнародних корпорацій, так і для обслуговування цих відділень у банківських установах.
Однак, незважаючи на зазначене, загальний висновок зводиться до того, що фінансові умови діяльності зарубіжних корпорацій у нашій країні поліпшуються, хоча й не так швидко, як це потрібно.
114. Комерційні операції міжнародних корпорацій
Особливість комерційних операцій міжнародних корпорацій. Перша з них полягає в тому, що торговельні операції являють собою завершальну, обслуговуючу фазу міжнародного бізнесу, яка дозволяє реалізувати цінності корпорації у вигляді вироблених товарів, послуг, виконаних робіт. Переважна більшість провідних транснаціональних корпорацій самостійно створюють нові продукти, організують їх виробництво, використовуючи міжнародну кооперацію, а лише після цього здійснюють торговельні операції. Тому доходи від таких операцій реалізують додаткові вартості, створені на попередніх фазах бізнесу.
По-друге, комерційні операції міжнародних корпорацій здійснюються у багатьох валютах, що дозволяє знизити їх ризикованість і підвищити прибутковість. Однак це потребує ретельного узгодження торговельних і фінансових аспектів міжнародного бізнесу.
По-третє, міжнародні корпорації мають значну кількість варіантів організації торговельних операцій, адже провідні корпорації можуть продавати готову продукцію, напівфабрикати, ліцензії, патенти, вдаватись до лізингу устаткування, франчайзингу і т. д. Це потребує від менеджменту корпорацій використання сучасних інструментів порівняльного аналізу під час формування планів продажу.
По-четверте, міжнародні корпорації у своїй торговельній діяльності спираються на розгалужену мережу посередників - оптових і роздрібних компаній. З одного боку, це спрощує процес продажу і зменшує зусилля на просування товарів, скорочує потребу в обігових коштах і підвищує рентабельність бізнесу. З іншого боку, виникає загроза послаблення зворотного звязку між кінцевим споживачем і корпорацією. Тому корпораціям доводиться підтримувати належне співвідношення між власними продажами і поставками посередника на всіх національних ринках.
По-пяте, торговельні операції здійснюються на багатьох національних ринках, які мають численні відмінності як у вимогах до товарів (послуг), так і в методах продажу. Ці відмінності повинні оперативно і ретельно враховуватись на попередніх фазах бізнесу.
115. Експортні операції міжнародних корпорацій
Головну увагу під час вивчення другого питання теми слід приділити широким можливостям міжнародних корпорацій у здійсненні експортних операцій. З одного боку, транснаціональні корпорації виробляють конкурентоспроможні товари і послуги та мають можливості постачати їх у різні країни, при цьому агресивно впливаючи на ринки цих країн. З іншого боку, більшість країн світу мають потребу в цих товарах і послугах для прискорення свого соціально-економічного розвитку. Завдяки застосуванню ефективних інформаційних технологій імпортери цих країн швидко виявляють виробників конкурентоспроможних товарів. Так, однією з найбільш досконалих вважається експортна діяльність міжнародної корпорації (ЗМ) (США) - виробник понад 40 тис. найменувань товарів. Обсяг експорту становить 1,5 млрд дол. США при загальних обсягах продажів понад 15 млрд дол., 52 % з яких - закордонні продажі.
Стратегія експорту базується на чотирьох простих принципах: 1. Входь до нового ринку першим, тобто перемагай інших.
2. Виробляй мало і продавай мало для входження на ринок у невеликих масштабах за дуже незначного інвестування та просування одного головного продукту.
3. Наймай на роботу місцевих працівників для продажу продукції фірми.
4. Формулюй і реалізуй глобальні стратегічні плани експорту та кінцевого закордонного виробництва продукції.
Підтримку експортної діяльності міжнародних корпорацій відповідними урядовими і неурядовими організаціями країни походження цих підприємств. Мало відомо, наприклад, що за обсягом експорту підприємств штат Каліфорнія (США) посідає восьму сходинку у світі. Значний внесок у це досягнення зробили представництва уряду цього штату в Японії, Китаї, європейських країнах, які доповнюють у цьому напрямі діяльність американських посольств. Широко відомий досвід роботи за кордоном японських торговельних домів «Сого-Соша».
Під час самостійного вивчення другого питання теми студенти мають звернути увагу на експортне фінансування - залучення, забезпечення і використання фінансових коштів з метою здійснення експортної угоди. В її основі лежить не лише торгівля товарами народного споживання, але й поставка машин на обладнання, продаж нематеріального майна (права, ліцензії). Експортне фінансування повинно бути повязане безпосередньо з конкретним договором про поставку товарів і послуг, в якому врегульовані права і обовязки продавця (постачальника) і покупця (підрядчика).
116. етрадиційні методи фінансування міжнародними корпораціями експортних операцій
Фінансуватися експорт може звичайними і нетрадиційними методами; кошти надаються банками, небанківськими установами або державними організаціями. бізнес міжнародний менеджмент персонал
При фінансуванні експорту використовуються практично всі форми кредитів, які застосовуються для внутрішньої торгівлі. Утворились і особливі форми фінансування, які перебувають у тісному звязку з наданими іноземному партнеру умовами платежу.
Різні методи фінансування експорту подано в табл
ФІНАНСУВАННЯ ЕКСПОРТУ
Види Звичайні, або традиційні, методи Нетрадиційні методи
Короткострокове Незабезпечений овердрафт у національній або іноземній валюті. Аванси під інкасо. Врахування або купівля векселів / чеків банком. Акцептні кредитні лінії. Аванси покупця Експортний факторинг. Кредити експортних посередників. Фінансування через комісійні фірми
Середньострокове Позичка в національній або іноземній валюті. Кредит спеціальної державної установи Форфетинг. Лізинг. Міжнародні кредитні спілки. Зустрічна торгівля
Довгострокове Випуск єврооблігацій. Кредит покупцю. Проектне фінансування Випуск акцій
Зустрічна торгівля - це зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зобовязання експортерів та імпортерів здійснити повний або частковий збалансований обмін товарами.
Лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.
Види лізингових платежів включають: 1) амортизацію фінансованого активу;
2) витрати лізингодавця - повязані із залученням капіталу, тобто відсоткові платежі з кредиту;
повязані з укладанням й управлінням лізинговим контрактом, тобто операційні;
3) прибуток лізингодавця.
Факторинг - різновид посередницьких операцій, що проводяться банком і спеціальними компаніями, що являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.
Форфетинг - купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.
Форфетер бере на себе всі види ризиків.
Форфетирування надає низку істотних переваг експортеру: поліпшує позиції експортера за ліквідністю, оскільки фірма негайно отримує готівку;
експортер звільняється від валютних, кредитних, відсоткових ризиків;
зменшуються довгострокові вимоги в балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;
зникає необхідність у контролі за погашенням кредиту і роботі з інкасації платежів;
форфетинг не впливає на ліміти експортера по овердрафту або на інший кредит, наданий банком.
Недоліки форфетинга: висока вартість: ставка значно більша за звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе всі ризики;
складний пошук для експортера банку, що забажав би діяти як форфетер.
Співвідношення форфетинга і факторингу. Головні відмінності форфетинга від факторингу полягають у: 1) неможливості регресу відносно експортера, тобто експортер повністю звільняється від ризику неплатежу;
2) здійсненні форфетинга лише за сприяння банку і спеціального фінансового інституту (форфетера);
3) продажу лише однієї вимоги;
4) характері вимог - вони повинні мати середньо- і довгостроковий характер;
5) взятті на себе також політичних ризиків;
6) сплаті повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10 %);
7) необхідності наявності банківських гарантій імпортеру.
117. Страхування і державна підтримка експортних операцій міжнародних корпорацій
Для стимулювання експорту держава часто застосовує страхування експортних кредитів, яке здійснюється через державні та напівдержавні організації, а також за допомогою гарантій і доручень уряду. Існування таких форм страхування пояснюється тим, що приватні страхові компанії не в змозі взяти на себе політичні й економічні ризики на тривалий період. Страхування експортного договору залежить від змістовної суті експортної угоди, що лежить в основі цього договору, платоспроможності імпортера та його гарантії (банку чи уряду). У такому разі експортер може застрахувати ризик неплатежу за допомогою державного страху