Основи діалогічного підходу у психологічній науці й практиці - Автореферат

Дослідники психології діалогу усвідомлюють гуманітарно-культурний зміст і особистісно-духовну природу діалогу, багатогранність його феноменів і проявів та необхідність міждисциплінарного підходу у вивченні його психологічних і психотерапевтичних форм і закономірностей. Недостатнім є також розуміння того, що науково-теоретичне вивчення та практико-прикладне використання багатоманітних форм і закономірностей психології діалогу потребують розвитку конкретної методології діалогічного підходу в психологічній науці. Розвиток діалогічного підходу в психологічній науці й практиці є актуальним у методичному плані, оскільки він відкриває можливості розробляти нові - інтерсубєктно-діалогічні - методи психологічного дослідження (діалогічні методи анкетування, тестування, експериментування, аналізу продуктів діяльності) і технології практичної діяльності психолога (психокорекційні, психотерапевтичні, інтроспективні, інтерпретативні та ін.). Теоретико-методичний аналіз наукової літератури показав, що у психології та психотерапії вивчалися і розроблялися певні аспекти діалогічного підходу, але не було цілісного дослідження духовно-онтологічної природи діалогу та аналізу методико-практичних закономірностей і потенціалів психології діалогу. Фундаментальне методологічне й евристичне значення для розвитку діалогічного підходу в психології мають ідеї вітчизняної генетичної психології та онтологічної психології особистості, що розробили такі психологи, як Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, Г.С.Костюк, В.А.Роменець, С.Д.Максименко, Г.О.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, Н.В.Чепелєва, І.П.Маноха, В.О.Татенко, В.П.Зінченко, К.О.Абульханова-Славська, В.І.Слободчіков, О.Є.Самойлов та ін.У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи; визначено обєкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, охарактеризовані основні методологічні й методичні підходи.Науковий аналіз проблем діалогу з погляду загальної психології показує, що сутнісні уявлення про природу діалогу повязані з психологією внутрішнього мовлення людини. Загальнопсихологічні дослідження ролі діалогу в пізнанні та мисленні О.М.Матюшкіна свідчать, що продуктивна пізнавальна діяльність має діалогічну природу і структуру, а дидактично організований діалог є важливим механізмом розвитку пізнавальних здібностей учнів. Г.М.Андреєва аналізує лінгвістико-комунікативне уявлення про діалог і відзначає циклічний характер та роль зворотного звязку в діалозі. Другий розділ дисертації «Методологічні підходи і стратегії дослідження діалогу в психологічній науці» присвячується аналізу проблем діалогу з парадигмально-методологічних позицій: інтерсубєктного (Г.О.Ковальов) і духовно-морального (Т.О.Флоренська) підходів та діяльнісно-генетичної стратегії (Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Г.О.Балл, Н.В.Чепелєва, М.Й.Боришевський, О.Є.Самойлов) і вчинково-онтологічної стратегії дослідження (В.А.Роменець, І.П.Маноха, Т.М.Титаренко, В.О.Татенко) діалогу в психологічній науці. У фундаментальній духовно-моральній концепції діалогу Т.О.Флоренської діалог розглядається як духовно-розвивальне спілкування між людьми і як нова парадигма методології науково-гуманітарного дослідження.Здійснений нами аналіз явища діалогу з позицій екзистенційно-онтологічного підходу показує, що його сутність і зміст виходять далеко за межі традиційно-лінгвістичного й інтерактивно-комунікативного розуміння діалогу як рівноправної взаємодії. Дані виміри-іпостасі є онтологічно рівноправними формами реалізації діалогу і виступають як різні перетворювані форми діалогу (за М.Мамардашвілі), що виражають екзистенційний зміст і психологічну феноменологію діалогу та відкривають нові можливості теоретичного розуміння і практичного вивчення поліфонічної архітектоніки діалогу як інтенційно-інтерсубєктного, трансцендентно-духовного, недизюнктивно-поліфонічного феномену. Звідси випливає, що в діалозі здійснюється взаємо-трансформація сутності й особливостей одного субєкта у сутність й особливості іншого субєкта, а тому діалог - це подвійний («двоголосий») процес субєктивації обєкта та обєктивації субєкта. Діалог відповідає імперативу екзистенційної філософії «існування передує сутності», а тому в діалозі «процес важливіший за результат». Внаслідок цього, дослідження психології діалогу відкривають низку перспектив конструктивно-методологічного переосмислення теоретичних основ психологічної науки (і перш за все її принципів і методів) з погляду діалогіки єдності й взаємодоповнювальності базових психологічних категорій: спілкування, діяльності, відносин, особистості, свідомості, самосвідомості, розвитку, існування, буття, сенсу життя та ін.

1. Основний зміст дослідження