Осмислення історичного процесу у цивілізаційному підході - Дипломная работа

ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ У ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ПІДХОДІ ЗМІСТ Вступ 1. Поняття „цивілізація”: філософсько-історичний аспект 1.1 Поняття „цивілізація” як характеристика стану існування суспільства 1.2 Процесуальне тлумачення поняття „цивілізація” 2. Цивілізаційний підхід: некласична парадигма філософсько-історичного пізнання 2.1 Вчення М.Я. Данилевського та його роль у формуванні цивілізаційного підходу 2.2 Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії О. Шпенглера 2.3 Некласична цивілізаційна концепція історії А. Дж. Тойнбі Висновки Література ВСТУП Актуальність теми дослідження. При цьому перед істориками та філософами постають непрості запитання, які потребують відповіді: звідки ми прийшли, у якому напрямку розвивається людське суспільство, чи є в історії мета та вищий сенс?. Тривалий час в осягненні еволюції світу домінував редукціоністсько-аналітичний підхід класичної науки, в рамках якого сформувалися історіософські концепції, які мають лінійний характер (прогресистські, натуралістські, формаційні). Вони, в певній мірі, ігнорували роль особистості, духовного виробництва, культурного чинника історії. Проте таке осмислення історії було однобічним, оскільки не враховувало специфіки культури того чи іншого соціального утворення, а історія піддавалася жорсткому поділу на „стародавній час - середньовічний час - новий час”. Всі концепції заперечували єдність людства і людської історії, дробили людство на унікальні, несхожі один на одного і ті, що самостійно розвиваються одиниці. Підкреслюючи унікальність і неповторність людського буття, представники даного підходу органічно вписують людину в хід історії. Ступінь наукової розробки проблеми. Деякі з найважливіших аспектів цивілізаційного підходу були в іманентної формі притаманні ще циклічним концепціям стародавніх греко-римлян: Аристотеля, Геродота, Ксенофонта, Овидия, Плутарха, Саллюстия, Тацита, Цезаря. У дослідження витоків та семантико-методологічного потенціалу поняття цивілізація істотний вплив внесли Є. Бенвеніста, Л. Февр та інші. Основну роль у формуванні та розвитку цивілізаційного підходу зіграли роботи М. Данилевського, К. Леонтьєва, П. Сорокіна, А. Дж. Тойнбі, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, О. Шпенглера, К. Ясперса. Ідеї цивілізаційного підходу у тій чи іншій формі асимілюються і творчо використовуються багатьма мислителями Європи. А.С. Макаренка, обговорювалися на науково-практичній конференції «Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення» (Київ, 2002), на науково-практичній конференції «Проблеми розвитку регіонального бізнесу і управління» (Вінниця, 2002), на Всеукраїнській науковій конференції «Філософські проблеми синергетики: постнекласична трансформація наукового знання» (Суми, 2003), на теоретичних семінарах кафедри філософії та соціологи СумДПУ ім. Це, по-перше, теорія культурно-історичних типів М. Данилевського, викладена у його знаменитій праці „Росія і Європа. По-друге, морфологія історії О. Шпенглера, викладена насамперед у його не менш відомій книзі „Присмерк Європи. Нариси морфології всесвітньої історії” [51] та історіософія А.Дж. Тойнбі, розроблена ним протягом тривалого (понад тридцять років) відтинку часу й викладена у багатотомнику „Дослідження історії” [40]. З одного боку, цивілізаційний підхід аж ніяк не пов’язаний однозначно і жорстко з виникненням саме (і тільки) некласичної філософії історії. Подальший розвиток дослідження поняття цивілізація отримал у роботах французького мовознавця і одного із класиків світової лінгвістики XX ст. Е. Бенвеніста, відзначивши, крім доробку Л. Февра, ще й уточнення Ф. Брюно, І. Мораса, опублікував підсумки власного дослідження історії щодо слововжитку терміна „цивілізація” у письмовій спадщині західноєвропейської культури [3, 386-396]. Однак певна традиція все ж пробиває собі дорогу, і полягає вона в тому, що спочатку те чи інше суспільство через своїх мислителів-істориків усвідомлює переважно себе як організоване, громадянське (у римлян - civitate) порівняно з неорганізованим, варварським. Отже, розпочинати аналіз таких порівнянь варто не з Риму, а з Греції [23, 58]. І лише пізніше традиція компаративного розгляду цивілізованого й варварського суспільства, започаткована істориками стародавньої Греції, набуває свого утвердження і розвитку у представників історичної думки стародавнього Риму. Щоправда, певний дисонанс у цей мажорний тон вніс ще Саллюстій, який у своїх напучувальних листах до Цезаря та у наступних творах показує не лише переваги римського суспільства тих часів над варварським, а й соціальні хвороби власного цивітас. Іншою видається порівняльна характеристика цивілізованого суспільства з варварським молодшому співвітчизнику Саллюстія - Корнелію Тациту. Адже ж і цивілізоване римське, і варварське германське постають у Тацита зовсім іншими, ніж у попередників. Виявлення ж золотого перетину означеного співвідношення постає як одна з віковічних історіософських проблем, яку кожна з епох і кожен з культурно-історичних типів тлумачить по