Аналіз ознак ухвал як актів правосуддя. Наукова класифікація ухвал, котрі складають об’єкт апеляційного оскарження в цивільному судочинстві. Розгляд повноважень суду при їх перегляді. Розмежування наслідків визнання ухвал невідповідними вимогам закону.
Аннотация к работе
Обєктом інтересів законодавця та інших державних органів стали не тільки відносини, повязані із власністю, можливістю широкої участі фізичних та юридичних осіб в різноманітних сферах діяльності, але й проблеми судової влади та процесуальних форм її здійснення (слід згадати Постанову Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28.04.1992 р., прийняття нових ЦПК України 18.03.2004 р., КАС України 06.07.2005 р., Указ Президента «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 р. та ін.). При цьому особливе місце слід приділити інституту оскарження судових ухвал, який протягом тривалого часу безпідставно перебував «в тіні» оскарження судового рішення, котрому законодавець та теоретики цивільного процесу приділяли основну увагу. Кодифікація цивільного процесуального законодавства та прийняття нового ЦПК України ще більше загострили проблему оскарження ухвал і надали процесуальному регулюванню досить непослідовного та незавершеного характеру, внаслідок чого судова практика йде різними шляхами, що утруднює досягнення цілей та виконання завдань цивільного судочинства. Окремі аспекти оскарження ухвал досліджувались в працях М.Г. дослідити вимоги до ухвал та їх вплив на формування підстав оскарження та перегляду ухвал;Розділ перший «Ухвала як обєкт оскарження» присвячений дослідженню в історичному контексті інституту оскарження ухвал, теоретичних та практичних підходів до проблеми оскарження, визначенню поняття «ухвала», її основних рис та характеристиці кола ухвал, що складають обєкт різних способів оскарження. Автор зазначає, що реалізація права оскарження ухвал в період радянської влади мала специфічні риси: поряд із обмеженням кола ухвал, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, дозволявся необмежений перегляд усіх ухвал із використанням інших способів перегляду; субєктивне право оскарження значною мірою трансформувалося в прерогативу посадових осіб суду та прокуратури; сформувалися ревізійно-контрольні основи перевірки судових постанов. При цьому відмічено, що визначальну роль при зясуванні сутності ухвал та їх оскарження відіграє визнання їх актами правосуддя, що ставить ряд вимог до їх змісту і форми та зумовлює необхідність існування механізмів забезпечення дотримання цих вимог. Вихідна теза у дослідженні сутності ухвал полягає, на думку автора, у врахуванні діяльності суду як органу державної влади в сфері застосування норм матеріального права та встановлення фактів, на підставі котрих виноситься ухвала. «Ухвала як обєкт апеляційного оскарження» автор розглядає коло ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, досліджує критерії формування цього кола, встановлює причини віднесення до нього тієї чи іншої ухвали.«Поняття наслідків оскарження» дається визначення та досліджуються основні ознаки наслідків оскарження ухвали. У дисертації перегляд ухвали внаслідок її оскарження розглядається як сукупність дій субєктів цивільного процесу, спрямованих на усунення недоліків ухвали шляхом перевірки відповідності встановленим вимогам. Початок перегляду автор повязує із прийняттям скарги до розгляду, після чого ухвала може бути визнана такою, що підлягає перегляду. Такий підхід дає підстави для висновку про неприпустимість змішування функцій різних етапів перегляду, насамперед, в регламентації дій суду при касаційному перегляді та перегляді в звязку з винятковими обставинами. Дисертант обґрунтовує, що для забезпечення дії даних принципів необхідно закріпити в законодавстві право осіб, які беруть участь у справі, бути присутніми при перегляді ухвали, цьому праву має відповідати наявність обовязку суду повідомити таких осіб про час слухання справи.