Особливість реалізації провізорних і дефінітивних органогенезів проміжної мезодерми. Аналіз органоспецифічного диференціювання в епітеліальних похідних. Розвиток періодів становлення структурно-функціональної стабільності та інволюції мезонефросу.
Аннотация к работе
Природжені аномалії розвитку нирки у людини не є рідкісною патологією і складають за даними (M. Одним з найбільш складних ембріональних мезодермальних морфогенезів у людини, в основі якого лежать епітеліо-мезенхімні взаємини, є ембріональний морфогенез екскреторної системи. Якщо вивченню процесів закладки, росту і диференціювання постійної нирки і органів статевої системи в ембріогенезі людини приділяється достатньо уваги, то до цих пір мало відомо про способи диференціювання і регуляції в ході розвитку мезонефросу (К. Лектини високо специфічно звязуються з кінцевими нередукуючими залишками глікополімерів тканин і можуть бути тонкими маркерами різних етапів розвитку нирки та інших органів у людини (О. Д. Вперше в роботі використано порівняльний комплексний підхід до проблеми гістогенезу первинної і кінцевої нирок з використанням сучасних методів гісто-морфологічних досліджень, цито-, гісто-і лектиногістохімії і біометрії, що дозволило позначити розвиток обох нирок не як ізольованих органів, а етапів розвитку єдиного органу - нирки.Використовували: лектин бузини чорної (SNA), специфічний до кінцевих нередукуючих залишків N-ацетилнейрамінової (сіалової) кислоти глікополімерів; лектин арахісу (PNA), специфічний до b-D-галактози: лектин рицину (RCA), специфічний до b-D-галактози, екранованої сіаловою кислотою; лектин чечевиці харчовий (LCA), специфічний до a-D-маннози; лектин сої (SBA) і лектин виноградного равлика (HPA), специфічні до N-ацетил-D-галактозаміну; лектин бульб картоплі (STA), специфічний до N-ацетил-D-глюкозаміну; лектин зародків пшениці (WGA), специфічний до N-ацетилнейрамінової кислоти і у меншій мірі - до N-ацетил-D-глюкозаміну і лектин бобчука анагиролистного (LABA), специфічний до a-L-фукози. У зрізах первинної і постійної нирок визначали площу мезонефральних і метанефральних ниркових тілець, просвітів капсул тілець і судинних клубочків. Принципово мезонефральне тільце має таку ж будову, що і ниркове тільце постійної нирки, проте, мезонефральні тільця мають відмітні ознаки, до яких ми відносимо гістотопографію і перерозподіл глікополімерів, - рецепторів лектинів, варіабельність розмірів і форми тілець. На основі аналізу змін морфометричних показників компонентів мезонефрального нефрону нами виділено протягом всього терміну спостереження наступні етапи: до 5 тижнів (зародки 35 діб, 6,5 мм довжини), 5,5 - 9 тижнів (зародки 37 - 62 діб, 9-32 мм довжини), після 9,5 тижнів (зародки 45 мм довжини) пренатального онтогенезу. З 4,5 до 7,5 тижнів в організмі зародка (5,5-23 мм довжини) присутні тільки мезонефральні структури, з 7,5 тижнів до 9,5 тижнів (зародки 23-33 мм довжини) присутні і мезонефральні, і метанефральні судинні клубочки, при цьому структури мезонефросу зберігають морфометричну стабільність, а судинні клубочки постійної нирки динамічно ростуть.У дисертаційній роботі представлено комплексне дослідження органних особливостей раннього гістогенезу первинної і кінцевої нирки у людини, що дозволяє узагальнити і поглибити знання на морфологічному, лектиногістохімічному, гістохімічному і морфометричному рівнях про те, що мезонефрос слід розглядати як модель-попередник постійної нирки, а структурно-функціональні мезонефральні одиниці - мезонефрони як базисну передумову формування функціонально - виправданих структур постійної нирки, які закріплюються і забезпечують еволюцію органів сечовиділення. Реалізація провізорних і дефінітивах органогенезів проміжної мезодерми при формуванні мезо-і метанефросу відбувається за допомогою однакових формоутворюючих процесів, ознакою яких є послідовне формування зачатків у вигляді щільних кулястих структур, епітеліальних бульбашок і S-подібних структур. Мезонефрос є провізорним органом, що існує в ембріональному і початку плодового періодах пренатального онтогенезу, формується в результаті реалізації провізорних гісто-і органогенезів, що виконує екскреторно-гомеостатичну і морфогенетичні функції. Розвиток мезонефросу характеризується етапністю і складається з періодів становлення, структурно-функціональної стабільності та інволюції: закладка і структурне становлення відбувається до 5 тижнів ембріогенезу, період структурно-функціональної стабільності органу - з 5,5 до 9 тижнів, після 9,5 тижнів наростають інволютивні процеси. Мезонефральні тільця характеризуються варіабельністю розмірів і форми тілець, судинних клубочків і сечових просторів, висоти епітелію парієнтального листка капсули, але на етапі структурно-функціональної стабільності мезонефросу існує закономірний діапазон величин морфометричних параметрів елементів мезонефрального нефрону, визначуваний як органотиповий інтервал, який може розглядатися як критерій завершеності провізорного органогенезу мезонефросу.