Організаційно-правове забезпечення реалізації тюремної реформи в російській імперії в другій половині ХІХ–на початку ХХ ст. (на матеріалах українських губерній) - Автореферат

Реформа української пенітенціарної системи обєктивно зумовлена необхідністю подолання властивих колишній радянській командно-адміністративній системі негативних рис, що проявлялися у використанні переважно репресивних методів виконання покарання, нехтуванні законними правами та інтересами засуджених, нівелюванні особистості вязня, який сприймався своєрідним “гвинтиком” величезного карального механізму, жорсткому централізмі, відомчості та закритості. Тривалий час у суспільній свідомості пенітенціарна система асоціювалася із беззаконням, свавіллям і зловживаннями влади, а реалізована тюремна політика спричиняла озлоблення і посилення асоціальної установки у свідомості осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення волі. Було вжито також окремих заходів по вдосконаленню нормативно-правової бази щодо виконання покарань: вилучено такі види покарань, як заслання і вислання та направлення до виправно-трудового профілакторію; призупинено умовне звільнення засуджених з місць позбавлення волі з обовязковим залученням до праці; у відповідності до вимог норм міжнародно-правових актів смертну кару замінено довічним тюремним увязненням, а до Виправно-трудового кодексу України були внесені важливі зміни та доповнення, що визначають правовий статус засуджених, регулюють режим, умови праці, виховну роботу тощо. Проголошений Україною зовнішньополітичний курс на європейську інтеграцію передбачає приведення національного кримінально-виконавчого законодавства у відповідність з чинними Європейськими стандартами щодо умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань, перебудову пенітенціарної системи на засадах гуманізації покарань, максимальної “прозорості” діяльності тюремних установ і створення передумов для налагодження ефективного контролю за місцями позбавлення волі з боку громадянського суспільства, створення розгалуженої мережі центрів соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі осіб. Вперше було заявлено про необхідність централізації та уніфікації управління тюремною системою, про потребу диференційованого підходу до арештантів у залежності від тяжкості скоєного злочину та особистісних характеристик, про доцільність і важливість проведення цілеспрямованих виховних і освітніх заходів з метою морального виправлення вязнів, про необхідність залучення як посадових осіб різного відомчого підпорядкування та рівня, так й представників широких кіл громадськості, до вирішення проблем виконання покарання у вигляді позбавлення волі, особливо повязаних з соціальною адаптацією (ресоціалізацією) осіб, звільнених з місць позбавлення волі.У вступі розкривається актуальність теми дисертації, визначаються обєкт і предмет, обґрунтовуються територіальні та хронологічні рамки, висвітлюються мета і основні завдання, методологічні засади дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх теоретичне і практичне значення, оприлюднюються відомості щодо апробації і публікації основних положень дисертаційної роботи.Інтерес наукової громадськості до історії тюрми вперше викристалізувався у період “просвітницького абсолютизму”, однак особливо посилився лише у ході реалізації буржуазних перетворень другої половини ХІХ ст., що повязано із засудженням представниками ліберальної інтелігенції брутальних методів та станового підходу до виконання покарання у вигляді позбавлення волі. Проблемам виконання покарання приділяли увагу провідні фахівці у галузі кримінального права, зосереджуючись перш за все на питаннях оптимізації цього виду покарання, ступені відповідності чинного законодавства практиці його реалізації, наголошуючи на нагальній необхідності приведення тюремної системи і практики виконання покарання у відповідність з вимогами та положеннями науки кримінального права та пенітенціарії. Російські тюрмознавці прагнули в своїх дослідженнях поєднати вчення про покарання з практичною діяльністю місць позбавлення волі, визначити теоретико-концептуальні засади та принципи пенітенціарної діяльності, першочергово наголошуючи на необхідності посилення виправно-виховного впливу на засуджених до тюремного увязнення осіб. Засновані на повсякденному спостереженні за безсистемністю, хаотичністю та архаїчністю тюремного законодавства та управління, роботи цих авторів містять важливі відомості про фактичний стан справ з виконанням покарання у вигляді позбавлення волі, типові проблеми тюремної адміністрації, свідчення безпосередніх учасників експериментів, спрямованих на модернізацію місць позбавлення волі, та конструктивні зауваження і пропозиції щодо реалізації урядових заходів у пенітенціарній галузі. Аналіз історико-правової літератури дає підстави стверджувати, що проблема організаційно-правового забезпечення тюремної реформи в умовах реалізації буржуазних перетворень в Росії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. комплексно розглянута не була.В структурі ГТУ було створено унікальний контролюючий орган - тюремну інспекцію, зорієнтовану на збір відомостей, необхідних для обєктивної оцінки стану тюремних устан

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ