Характеристика основних факторів деградації земельноресурсного потенціалу України. Розробка методичних підходів до оцінки економічної результативності функціонування інституціоналізованих організаційних форм сільськогосподарського землекористування.
Аннотация к работе
Значною резонансністю відзначаються заходи щодо реформування відносин власності на земельні ресурси, впровадження перспективних організаційно-правових форм аграрного природокористування, вдосконалення системи фіскального регулювання залучення земельноресурсного потенціалу в господарський оборот. Принципового значення набуває завдання розробки нових організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення перспективних форм сільськогосподарського землекористування, які залучатимуть земельні ресурси у продуктивний господарський оборот і сприятимуть їх перманентному відновленню та відтворенню. Надзвичайна резонансність перегляду засадничих моментів земельних відносин вимагає розробки нових організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення землекористування, щоб усунути ряд «вузьких місць», повязаних зі справедливим перерозподілом земельної власності, екологізацією залучення земельних ресурсів у господарський оборот, формуванням перспективних організаційно-правових форм аграрного природокористування. Результати досліджень засвідчили, що сприяти забезпеченню системи противаг між цілями землевласників, землекористувачів та держави може відповідне інституціональне забезпечення як сукупність методів, засобів та заходів, спрямованих на демонтаж інститутів командно-адміністративної системи, що за своїм змістом не можуть бути вмонтовані в ринкову систему господарювання, вдосконалення інституціональних форм прикладання капіталу, які виникли в перехідний період, формування нових економічних інститутів, що мають забезпечити перетворення пріоритетів аграрного природокористування в чинник соціально-економічного піднесення. На основі теоретичних узагальнень наслідків проведення земельної реформи було встановлено, що чи не найрезонанснішим питанням є впорядкування відносин власності на земельні ресурси, оскільки земля, особливо для селян на даному етапі розвитку продуктивних сил, виступає запорукою виживання та господарської самодостатності.На підставі проведених досліджень в дисертаційній роботі вирішено наукове завдання щодо розробки організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування. Доведено, що одним з головних чинників раціоналізації сільськогосподарського землекористування є досконале інституціональне забезпечення, яке являє собою сукупність методів, засобів та заходів, спрямованих на трансформацію інститутів командно-адміністративної системи, вдосконалення інституціональних форм, що виникли в перехідний період, формування нових економічних інститутів, що мають забезпечити ефективне залучення земельних ресурсів у господарський оборот. Відправним пунктом при виборі пріоритетів їх перманентного відновлення, відтворення та охорони і диференціації інструментів системи економічного регулювання мають бути результати ідентифікації факторів деградації земельноресурсного потенціалу України, яка базується на врахуванні впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на процеси сільськогосподарського землекористування. Встановлено, що найрезонанснішим питанням у спектрі інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування є впорядкування відносин власності на земельні ресурси, оскільки вони для переважної більшості селян виступають джерелом отримання матеріальних благ та основою мінімального рівня господарської автономії. Розроблено методичні підходи аналізу результативності функціонування інституціоналізованих організаційних форм сільськогосподарського землекористування, які базуються на використанні картографічного методу, що дозволяє встановити взаємозвязок між темпами приросту валової продукції сільського господарства та кількістю окремих організаційних форм сільськогосподарського землекористування в розрізі адміністративно-територіальних одиниць України.