Етапи і напрями інтернаціоналізації університетської діяльності. Природа диверсифікації організаційно-економічних форм діяльності університетів в умовах глобалізації. Інституційний механізм взаємодії дослідницьких університетів і підприємницького сектору.
Аннотация к работе
Особливе місце серед них посідає науково-освітня діяльність, яка в постіндустріальній парадигмі глобального економічного розвитку відіграє визначальну роль у генеруванні таких ресурсів як знання, інновації та інформація, насамперед, на базі функціонування університетів. Починаючи з 1950-х років, з розгортанням науково-технічної революції та інтеграцією освіти, науки і виробництва, університети поступово стають самостійними субєктами підприємницької діяльності, специфіка якої полягає у виробництві інноваційних продуктів, розробці технологій та нових матеріалів, обґрунтуванні проектів, проведенні комерційно-консалтингової та контрактної діяльності з підготовки кваліфікованих фахівців для сфери бізнесу. Глобалізація освітньо-наукової та підприємницької діяльності університетів призвела до кардинальної зміни їх традиційної структури, коли поряд з класичними університетами зявились дослідницькі та корпоративні, в діяльності яких превалюючими стають наукова і консалтингово-комерційна її види. З-поміж наукових праць, які містять фундаментальну розробку питань, повязаних з факторами розвитку людського ресурсу країн, обґрунтуванням сучасних функціональних особливостей діяльності університетів, їх місця і ролі в постіндустріальній моделі економічного розвитку, впливу університетської діяльності на світові інноваційні процеси, розкриттям взаємозвязків університетів та бізнесу, формуванням міжнародних освітніх стандартів, слід назвати роботи таких зарубіжних учених, як: Делягін М., П. Насамперед потребують поглибленого вивчення питання щодо визначення передумов та глобалізаційних детермінант інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності університетів, розкриття її організаційно-економічних форм та механізмів, дослідження трансформації діяльності класичних університетів, зясування місії дослідницьких та корпоративних університетів у глобальному освітньо-науковому просторі, а також обґрунтування пріоритетних напрямів та інструментів нарощування конкурентоспроможності українських університетів.У розділі 1 «Методологія системного дослідження інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності» досліджено передумови та фактори інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності, розкрито еволюцію та напрями інтернаціоналізації університетської діяльності на різних етапах її розвитку, а також зясовано постіндустріальні детермінанти розвитку міжнародної діяльності університетів. Дослідження еволюції процесу інтернаціоналізації університетської діяльності дозволило виділити пять етапів її розвитку на основі таких критеріїв, як фактори інтернаціоналізації, форми та масштаби міжнародного співробітництва університетів, рівень їх інтернаціоналізаційної діяльності та інститути регулювання даного процесу: 1-й етап (середні віки - початок ХІХ ст.), 2-й етап (ХІХ ст.), 3-й етап (кінець ХІХ ст. Що ж стосується глобальної фази світогосподарського розвитку, то міжнародна університетська діяльність в цей період досягла найвищого свого рівня і знаходить свій прояв у диверсифікації діяльності університетів на транснаціональному і глобальному рівнях з долученням до її регулювання наднаціональних інститутів та організацій, виражаючи обєктивний процес глобалізації науково-освітньої діяльності та формування в структурі глобального ринку самостійного сегменту - ринку освітніх послуг. В дисертації аргументовано доводиться теза, що включення університетів в глобальний науково-освітній простір здійснюється на основі складного механізму, який включає такі структурні компоненти: організаційно-правовий механізм (сукупність правил, норм, правових документів щодо регулювання міжнародної діяльності університетів), фінансовий механізм (засоби перерозподілу фінансових потоків в процесі експорту-імпорту освітніх послуг, інвестиційна діяльність за кордоном, комерціалізація результатів наукових досліджень, надання міжнародної технічної допомоги в освітньо-науковій сфері) та інституційний механізм (органи управління та регулювання міжнародною освітньо-науковою діяльністю на національному, регіональному, транснаціональному та глобальному рівнях). На основі комплексного аналізу ключових показників міжнародної діяльності університетів країн ОЕСР (кількість іноземних студентів та студентів, що навчаються за кордоном, чисельність іноземного контингенту викладачів, кількість реалізованих за кордоном навчальних програм, кількість зарубіжних філіалів, експорт-імпорт освітніх послуг та ін.) дисертант відзначає, що найвищий рівень інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності характерний нині університетам США, Великобританії, Німеччини і Франції (табл.