Історичні аспекти правового регулювання оренди землі. Оренда землі і її правова форма використання. Механізм правового регулювання орендної плати за землю. Орендні земельні відносини, визначення необхідності і механізм їх удосконалення в ринкових умовах.
Аннотация к работе
ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: «Оренда землі» Вступ У процесі здійснення економічних реформ зростає значення активізації трудової діяльності людей, доцільності розвитку різних форм господарювання. Саме тому орендні відносини у сільському господарстві набувають все більшого поширення в Україні, а оренда стає узаконеним і функціонуючим видом господарського руху землі. Розвиток земельних орендних відносин є закономірним проявом аграрної реформи, що характеризує перехід України як самостійної держави до ринкових економічних відносин; оренда земель сільськогосподарського призначення характеризує новий аграрний економічний уклад на селі, який має перспективу подальшого розвитку в Україні. Перехід права власності на земельні ділянки вимагає подальшого дослідження та вдосконалення механізму щодо оренди. У розвитку орендних відносин зацікавлені як орендарі, так і власники земельних ресурсів, адже для обох сторін вона має надзвичайно важливе значення. Тому, на мій погляд, в Україні на сучасному етапі розвитку, коли орендні відносини залишаються переважною формою земельного обігу, варто запровадити дієвий механізм державного регулювання оренди землі, спрямований на забезпечення ефективного землекористування та вирішення соціальних проблем сільського населення. Орендне землекористування спонукає до підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, сприяє його адаптації до умов ринку, стимулює раціональне використання землі. Економічна сутність орендних відносин дозволяє створити сприятливі умови для роботи підприємливих і працьовитих людей, відновити прадавню любов українського селянства до землеробства, вивести сільське господарство на рівень передових країн світу, забезпечити стабільні доходи власникам землі у вигляді орендної плати. Оренда землі відіграє важливу роль у системі земельних відносин. Так, орендні земельні відносини тісно пов’язані з відносинами земельної власності та з аграрною підприємницькою діяльністю. З огляду на це важливе вихідне значення для подальшої законодавчої регламентації оренди земель новим Земельним кодексом України має стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землі та правомірно оголошує їх «основним національним багатством», а також стаття 42, яка містить конституційні норми щодо підприємництва. Тому у Декреті про землю (не діє), прийнятому ІІ Всеросійським з’їздом Рад у 1917 р., є запис про те, що земля не може бути здана в оренду (п. 1 Селянського наказу про землю, який є частиною Декрету). Цей Декрет був запроваджений в УРСР Постановою Першого Всеукраїнського з’їзду Рад (11-12 грудня 1917 р.) і проголошений основним земельним законом на Україні. На Україні земельна оренда і наймана праця були дозволені Декретом ВУЦВК і РНК УРСР «Про надання незаможним селянським господарствам права тимчасової переуступки користування своєю надільною землею» 1922 р. За цим Декретом, оренда землі була дозволена лише трудовим господарствам, тимчасово ослабленим внаслідок стихійного лиха, за браком робочих рук (внаслідок смерті працездатного члена сім’ї, призову у зв’язку з мобілізацією, переселення та ін.), реманенту і худоби (тобто чітко визначалось коло орендодавців). Для другого етапу (1922-1927 рр.) властиве нормативно-правове закріплення права трудового землекористування у Земельному кодексі УРСР 1922 р. Законодавство цього періоду досить чітко регламентує земельні орендні відносини, для яких були характерні певні особливості, які пояснюються, по-перше, тим, що законодавством регламентувалася не звичайна оренда, а тимчасова переуступка прав на землі трудового користування, по-друге, тісний зв’язок земельних орендних відносин із трудовими. Тому згідно з постановою III Зїзду Рад СРСР (1925 p.), з метою найкращого використання землі та допомоги бідноті, яка не мала можливості через відсутність достатньої кількості засобів виробництва та інвентаря обробляти свою землю (аналогічна ситуація складається нині в багатьох українських селян), було прийнято рішення усунути перешкоди до ширшого використання права селян передавати свою землю в оренду до двох сівозмін при багатопільній системі обробітку і на строк не більше 12 років при трьох- і чотирьохпільній системі. Таким чином, оренда сприяла підтриманню високого рівня використання сільськогосподарських земель, розширенню посівних площ, інтенсифікації виробництва. З того часу і до прийняття Закону СРСР «Про кооперацію» 1988 р. [18] та Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про оренду і орендні відносини в СРСР» 1989 р., які запровадили два види оренди: внутрішньогосподарську та міжгосподарську, законодавство відносило оренду земель до числа заборонених угод. Якісно новий важливий етап у розвитку орендних земельних відносин розпочав прийнятий 6.10.1998 р. Закон України «Про оренду землі» [19], який встановлює розгорнуте законодавче поле у сфері набуття, реалізації та припинення права на оренду земельних ділянок. Він запровадив низку позитивних новел: про оренду земельних часток (паїв), форми орендної плати, умови суборенди земельних діл