Ефективність лікування хворих після інфаркту міокарда на фоні симптоматичної ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії. Клініко-патогенетичні закономірності перебігу відновного періоду. Встановлення нових лікувальних ефектів лікарських засобів.
Аннотация к работе
Значний відсоток випадків артеріальної гіпертензії (АГ) складають хворі з патологією нирок (Е.П. Підвищення ефективності лікування хворих, що перенесли Q-QS інфаркт міокарда на фоні симптоматичної ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії, на основі вивчення клініко-патогенетичних закономірностей перебігу відновного періоду, встановлення нових лікувальних ефектів кверцетину, ірбесартану та бетаксололу і розробки підходів до їх застосування у таких хворих. Проаналізувати показники добового моніторингу артеріального тиску, ехокардіографії, толерантності до фізичних навантажень в процесі відновного лікування хворих, що перенесли ІМ на фоні РПАГ з використанням антиоксиданту кверцетину, блокатора рецепторів першого типу ангіотензину ІІ ірбесартану та бета-адреноблокатора бетаксололу. Вивчити можливість корекції інструментальних характеристик серцево-судинної системи, функціональної спроможності нирок, стану ліпідного обміну, ПОЛ і антиоксидантного захисту (АОЗ), рівня ендотеліну-1 в крові шляхом застосування кверцетину, ірбесартану і бетаксололу впродовж відновного періоду після ІМ, що виник на фоні РПАГ. За результатами дослідження випущено методичні рекомендації "Застосування ірбесартану у відновному лікуванні після гострих коронарних синдромів, що виникли на фоні ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії" (затверджені Укрмедпатентінформом 8.01.2003 р., № 3), оформлено 3 раціоналізаторські пропозиції: "Спосіб корекції адаптивних можливостей серцево-судинної системи під час відновного лікування хворих після інфаркту міокарда" (№ 13/2519), "Спосіб оцінки перебігу відновного періоду після інфаркту міокарда" (№ 14/2520), "Спосіб оптимізації відновного лікування хворих після інфаркту міокарда із застосуванням ірбесартану і кверцетину" (№ 15/2521).В дослідження включали лише тих хворих, у яких було констатовано наявність первинно - чи вториннохронічного пієлонефриту. На першому етапі проведено обстеження 58 хворих на Q-QS ІМ, що виник у 20 осіб з супутньою ЕГ, у 18 хворих із супутньою РПАГ та у 20 хворих, у яких АГ не було. Були сформовані 6 груп хворих: 25 осіб отримували стандартну терапію (нітрати, бета-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, антитромбоцитарні засоби); у 20 осіб стандартну терапію поєднали з прийомом кверцетину; у 20 хворих поряд з стандартною терапією, замість еналаприлу призначали блокатор рецепторів першого типу ангіотензину ІІ ірбесартан; 20 пацієнтів лікували комплексом: стандартна терапія з ірбесартаном і кверцетином; у 20 осіб в комплексі терапії, замість атенололу, використали бета-адреноблокатор бетаксолол; 18 осіб в комплексі стандартної терапії отримували бетаксолол в поєднанні з кверцетином. У гострій і підгострій фазах Q-QS ІМ у всіх хворих спостерігали ускладнення, властиві гострому коронарному синдрому, проте у хворих з РПАГ значно частіше констатували порушення ритму та провідності, випадки гострої лівошлуночкової недостатності та кардіогенного шоку. Так, у групі хворих, де застосовували кверцетин зі стандартною терапією, кінцевий діастолічний обєм вірогідно зменшився через 3 місяці терапії, відповідно складаючи (172,10±2,27) мл на початку спостереження і (159,35±2,13) мл через 3 місяці лікування (р0,05), то за умов включення до лікування кверцетину відмічено вірогідне збільшення фракції викиду з (49,50±0,56) % на початку лікування, до (52,2±0,64) % через 1 місяць і до (55,7±0,57) % через 3 місяці після ІМ, а при застосуванні ірбесартану і кверцетину показник фракції викиду зріс з (46,72±0,63) % на початку спостереження, до (51,85±0,82) % на першому місяці і до (56,34±0,49) % на третьому місяці післяінфарктного періоду.В роботі представлене теоретичне узагальнення і практичне вирішення питання патогенезу, діагностики, прогнозування та підвищення ефективності лікування хворих, які перенесли інфаркт міокарда на фоні ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії, що дозволило розробити, апробувати і впровадити в практику охорони здоровя диференційований підхід до медикаментозного забезпечення відновного лікування таких хворих. Ефективне ведення хворих, що перенесли інфаркт міокарда на фоні ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії, потребує використання діагностично-прогностичного алгоритму, який включає визначення добової варіабельності артеріального тиску, оцінку чутливості до антигіпертензивних засобів, ступеня оксидантного стресу, функціональної спроможності нирок та функціонального стану серцево-судинної системи в умовах зростаючих фізичних навантажень. Застосування кверцетину у хворих, що перенесли інфаркт міокарда на фоні ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії, підвищує клінічну ефективність стандартної терапії за рахунок стримання постінфарктного ремоделювання лівого шлуночка, корекції ліпідного обміну та процесів пероксидації ліпідів, зменшення проявів ендотеліальної дисфункції. Використання кверцетину у поєднанні як з ірбесартаном, так і бетаксололом у складі стандартної терапії хворих, що перене