Підвищення ефективності тромболітичної терапії у хворих на гострий інфаркт. Особливості порушення гемостазу після проведення тромболітичної терапії і курсу гепаринотерапії. Оцінка ефективності магнітотерапії з метою пролонгації гіпокоагуляції ретромбозу.
Аннотация к работе
Впродовж останнього десятиріччя в Україні спостерігається зростання смертності від гострого інфаркту міокарда (ГІМ) (Амосова Е.Н., 1998, 2008; Коваленко В.Н., 2008; Багрий А.Э., 2009). Через нього помирають приблизно 35% хворих, причому у 50% смерть настає на догоспітальному етапі (Багрий А.Э., 2006). Останні роки в нашій країні вдалося досягти певного прогресу в лікуванні ГІМ через застосування тромболітичної терапії (ТЛТ) не тільки в стаціонарі, але й на догоспітальному етапі (Дыкун Я.В., 1998; Солейко Л.П. и др., 2001; Новикова И.А., 2001; Воробьева Н.М. и др., 2005; Бокарев И.Н. и др., 2008). Незважаючи на те, що коло вітчизняних досліджень у цій галузі поширюється (Бобров В.А., Безюк М.М., 1997; Дыкун Я.В., 1998; Пархоменко А.Н. и др., 2004; Дзяк Г.В. и др., 2004, 2006; Гринь В.К. и др., 2007; Дядык А.И., 2008; Багрий А.Є., 2008; Амосова Е.Н. и др., 2008), але й дотепер наукові праці щодо вибору оптимального тромболітика залежно від симптомів захворювання, статі і віку пацієнта, а також порівняльної ефективності тромболітичних агентів є поодиночними. Робота виконувалася відповідно до основного плану НДР Одеського державного медичного університету МОЗ України «Профілактика прогресування ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності й артеріальної гіпертензії з позиції корекції дисфункції ендотелію і метаболічних порушень у різних вікових групах» (№ держреєстрації 0103U007947).В архівному матеріалі вивчалась ефективність альтеплази і стрептокінази, у звязку з чим хворих було розподілено на дві групи: І група - 57 осіб, яким уводили стрептокіназу в дозі 1 500 000 ОД внутрішньовенно краплинно протягом 60 хвилин; ІІ група - 37 осіб, яким уводили альтеплазу в дозі 100 мг у прискореному режимі - 15 мг болюсом 50мг внутрішньовенно краплинно протягом 30 хвилин 35мг внутрішньовенно краплинно впродовж 1 години. (альтеплаза) було поділено на три вікові підгрупи (від 31 до 50 років, від 51 до 70 років і від 71 до 90 років), і в кожній з них окремо було проаналізовано реперфузію в залежності від динаміки сегменту ST після ТЛТ. Стаціонарне обстеження 80 хворих на ГІМ включало вивчення особливостей клінічного перебігу захворювання після проведення ТЛТ і гепаринотерапії, що оцінювали за періодом і частотою формування рецидиву інфаркту, постінфарктної стенокардії, гострої аневризми лівого шлуночка і стадії ХСН наприкінці госпіталізації. У I групі (контрольна) після проведення ТЛТ і гепаринотерапії застосовували стандартний комплекс серцево-судинних препаратів (нітрати, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, антиагреганти, бета-адреноблокатори, за показаннями - діуретики); хворим II групи (основна) додатково проводили курс МТ з урахуванням отриманих попередніх даних про час і тривалість формування гіперкоагуляції. Більш ретельний аналіз із урахуванням віку хворих довів, що до отриманих цифр слід ставитися з обережністю, зважаючи на те, що в групі зі стрептокіназою було в 7,5 разів більше хворих віком понад 70 років (15 проти 2), з них 3 особи були віком понад 80 років, в той час, коли в групі з альтеплазою, хворих такого вікового інтервалу не було взагалі.У дисертації надано теоретичне узагальнення результатів і досягнуте вирішення наукового завдання - на підставі клінічних досліджень проведена порівняльна оцінка різних тромболітичних препаратів, вивчені клініко-біохімічні особливості гострого інфаркту міокарду після тромболітичної терапії, проаналізована ефективність поєднаного застосування тромболізису з магнітотерапією, на підставі чого розроблені рекомендації з тактики ведення хворих на гострий інфаркт міокарду після тромболітичної терапії із застосуванням магнітотерапії. Тим часом, результати дворічного проспективного спостереження не продемонстрували відмінностей двох режимів лікування за впливом на прогноз, оскільки встановлено зниження летальності і частоти повторних госпіталізацій при застосуванні альтеплази з більш сприятливим прогнозом відносно формування стенокардії і хронічної серцевої недостатності при використанні стрептокинази. На тлі застосування магнітотерапії у хворих на гострий інфаркт міокарду після тромболізису і гепаринотерапії відмічено зменшення частоти ретромбозів і ступеня тяжкості серцевої недостатності. Всім хворим на інфаркт міокарду після тромболізису в період з кінця першого і початком другого тижня захворювання або через 2-3 дні після припинення гепаринотерапії, доцільно проводити ретельний лабораторний контроль коагуляційних показників для раннього виявлення гіперкоагуляції і включення в комплекс лікувальних заходів магнітотерапії. Пацієнтам на інфаркт міокарду на тлі тромболітичної терапії рекомендовано використання в комплексі лікувальних заходів щоденних сеансів магнітотерапії (індуктивність змінного струму 20 МТЛ на ділянку серця і індуктивністю синусоїдального струму 14 МТЛ на область печінки) з експозицією 20 хвилин впродовж 10 днів для активації протизгортаючої системи і фібринолізу, що дозволяє скоротити кількість ретромбозів і зменшити частоту постінфаркт