Визначення особливостей перебігу місцевого невідмежованого перитоніту та периапендикулярного абсцесу у дітей. Характеристика мікрофлори перитонеального ексудату. Вивчення ефективності застосування внутрішньо-тканинного електрофорезу та ентеросорбції.
Аннотация к работе
Останнім часом чітко визначилася тенденція до тяжкого перебігу місцевих форм апендикулярного перитоніту у дітей з розвитком глибокої ендогенної інтоксикації (В.З. Мета роботи: поліпшити результати комплексного лікування місцевого перитоніту апендикулярного генезу у дітей шляхом поєднаного застосування ентеросорбції, антибактеріальних препаратів і внутрішньотканинного електрофорезу. Задачі дослідження: визначити особливості сучасного клінічного перебігу місцевого невідмежованого перитоніту та периапендикулярного абсцесу у дітей на підставі аналізу клініко-лабораторних показників при цій патології; встановити особливості змін факторів і механізмів імунологічної реактивності організму та визначити функціональну активність перитонеальних макрофагів у дітей при місцевому невідмежованому перитоніті та периапендикулярному абсцесі; Доведено, що видовий склад етіологічно значущих мікроорганізмів при місцевому невідмежованому перитоніті апендикулярного генезу характеризується наявністю в черевній порожнині у дітей аеробних (ешерихій і стафілококів) та анаеробних бактерій, тоді як при периапендикулярному абсцесі частіше спостерігаються асоціації бактероїдів (анаероби) з патогенними та умовно патогенними ентеробактеріями, ентерококами та псевдомонадами.Всього обстежено 74 хворих з місцевим невідмежованим перитонітом (МНП) апендикулярного генезу і 32 хворих з периапендикулярним абсцесом (ПА). Серед дітей з МНП 41 хворих склали групу порівняння (комплексне лікування традиційним методом), 33 пацієнти - основну групу. Серед хворих з ПА основна група становила 15 дітей, а група порівняння - 17. Серед дітей групи порівняння з місцевим невідмежованим перитонітом у 7 (17,07%) виникли ускладнення в післяопераційному періоді: парез кишечнику - 4 (9,75%); рання спайкова кишкова непрохідність - 1 (2,43%); запальні інфільтрати рани - 1 (2,43%); нагноєння післяопераційної рани - 1 (2,43%). У 6 дітей групи порівняння з периапендикулярним абсцесом спостерігалося 6 ускладнень в післяопераційному періоді, що становило 35,2%: парез кишечнику - 2 (11,76%); рання спайкова кишкова непрохідність - 1 (5,88%); нагноєння післяопераційної рани - 1 (5,88%); запальні інфільтрати рани - 1 (5,88%); підапоневротичний абсцес - 1 (5,88%).У дисертації дано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної задачі щодо оптимізації комплексного лікування місцевого перитоніту апендикулярного генезу у дітей і призначено для зменшення частоти післяопераційних ускладнень. У дітей з периапендикулярним абсцесом популяційний рівень провідних аеробних і анаеробних збудників (ешерихій і бактероїдів) та умовно патогенних ентеробактерій (стафілококів, псевдомонад, превотел, пептокока та пептострептококів) є значно вищим, ніж у дітей, хворих на місцевий невідмежований перитоніт. Механізми імунного захисту у дітей з периапендикулярним абсцесом характеризуються пригніченням функціональної активності перитонеальних макрофагів, зменшенням інтенсивності генерації інтерлейкіну-1? і фактора некрозу пухлин ?, що не тільки послаблює локальні захисні механізми, але й знижує загальну імунологічну реактивність організму.