Історія виникнення велоспорта. Етапи багаторічної підготовки велосипедистів. Адаптація організму спортсменів до тренувальних навантажень. Чинники, що визначають структуру фізичної працездатності. Методи досліджень. Травматизм, лікувальна фізична культура.
Аннотация к работе
Вступ Актуальність досліджень. Спортивна підготовка велосипедистів охоплює декілька періодів їх вікового розвитку, кожен з яких має свої особливості, що є основою змісту тренувального процесу, побудова якого здійснюється відповідно до закономірностей спортивного вдосконалення вікового розвитку тих, що займаються. У науковій і методичній літературі достатньо повно представлена система планування спортивної підготовки в багаторічному аспекті, згідно якої весь процес ділиться на етапи: 1) початкової підготовки; 2) попередньої базової підготовки; 3) спеціалізованої базової підготовки; 4) максимальній реалізації індивідуальних можливостей; 5) збереження досягнень. Широке освітлення ці питання отримали в підручниках, монографіях і докторських дисертаціях Л.П. Матвєєва, А.Д. Новікова, Л.С. Хоменкова, В.М. Дячкова, В.П. Пугача, Н.А. Фоміна, Ю.В. Верхошанського, В.В. Кузнецова, В.М. Зациорського, B.C. Фарфеля, М.Я. Набатникової, Г.І. Зозулина, В.А. Друзя, І.П. Ратова, Д. Харре, Р.Е. Мотилянськой, А.Н. Макарова, В.Н. Платонова, Ю.Д. Железняка, В.А. Запорожанова, А.А. Гужаловського. Необхідність розгляду загальної структури процесу багаторічного тренування обумовлена тим, що без оптимізації його побудови на ранніх етапах вся робота з підготовки велосипедистів вищої спортивної кваліфікації на завершальних етапах не дає очікуваних результатів. Аналіз стану велосипедного спорту в світі виявив тенденцію постійного зростання спортивних результатів і майстерності велосипедистів. Неухильне зростання спортивних досягнень свідчить про приховані функціональні можливості організму людини [22-26]. Проте приховані резерви організму можуть виявлятися лише в результаті наукової обґрунтованої системи підготовки спортсменів. Одним з основних напрямів підвищення ефективності підготовки велосипедистів високого класу, що спеціалізуються в гонках переслідування, є вдосконалення силових і швидкісних можливостей гонщиків, рівень розвитку яких в значній мірі обуславливает швидкість проходження дистанції змагання . Пошук шляхів ефективного використання велосипедистами повишених передавальних співвідношень в змаганнях тісно повязаний з питаннями розробки відповідних тренувальних програм силової направленості в рамках річного циклу підготовки. Теоретичне значення роботи полягає в розкритті і конкретизації основних компонентів методики побудови тренувального процесу підготовки передзмагання з використанням різних методик. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості широкого використання запропонованих рекомендацій при плануванні учбово-тренувального процесу на етапі підготовки до головних змагань сезону з участю в індивідуальних гонках; у роботі тренерів по велоспорту в ДЮСШ, школах-інтернатах спортивного профілю, школах вищої спортивної майстерності, збірних команд Вузів, збірних командах областей і країни. Розділ 1. Огляд літератури 1.1 Історія виникнення велоспорта Офіційною датою початку проведення змагань з велосипедного спорту прийнято вважати 31 травня 1868, коли на алеях парку паризького передмістя Сен-Клу була організована гонка на 2.000м. На цьому хмарочосі Томас Стівенс зробив у 1885р. кругосвітню подорож, пересуваючись зі швидкістю 60км в день.Одночасно з павуками стала поширюватися інша модель велосипеда, названа кенгуру. Починаючи з 1870 року в різних містах Франції, Італії, Великобританії та інших країнах починається будівництво треків. У 1891р. було покладено початок традиційної дорожньої гонці Бордо-Париж (600км).Перший чемпіонат світу по треку для спортсменів аматорів був організований в Чикаго в 1893р. З 1895р. починають розігруватися чемпіонати світу для спринтерів-професіоналів. І тому перші велосипеди, зявилися в Росії в кінці 60-х років XIX ст., Були продукцією заводів Англії та Німеччини. У 1880р. Петербурзька міська управа зареєструвала близько 100 велосипедів, а через 2 роки вони зявилися в Москві. Аналіз літературних джерел основ побудови спортивного тренування кваліфікованих спортсменів в багатьох видах спорту показав, що між етапами багаторічної підготовки немає чітких меж, їх тривалість може до певної міри варіювати, залежно від індивідуальних можливостей спортсменів, структури і змісту тренувального процесу (табл.1.1) Таблиця 1.1 Етапи багаторічної підготовки Параметри підготовки Етапи підготовки Початковою Заздалегідь базовою Спеціалізовано базовою Максимальній реалізації Збереження досягнень Річний обєм роботи, годин 150-200 300-500 600-800 900-1400 1000-1200 Загальна фізична підготовка % 80-90 70-80 50-60 30-40 10-20 Спеціальна фізична підготовка % 10-20 20-30 40-50 60-70 80-90 Планування тривалості етапів слід починати виходячи з оптимальної вікової зони, в якій спортсмен може максимально реалізувати свої індивідуальні можливості. Їй приділяється основна увага - обєм загальної і допоміжної підготовки складає до 90 %, а спеціальною - всього 10 % ( Поліщук Д.А., 1996р) [23-27]. В цей час у юного спортсмена закладається основа що припускає оволодіння широким комплексом різноманітних рухових дій.