Причини зародження і розгортання опришківського руху в XVI–XVII ст. Піднесення опришківського руху у XVIII ст. Антифеодальна боротьба під проводом Олекси Довбуша та її наслідки. Послідовники та побратими Олекси Довбуша – П. Орфенюк, В. Баюрак, І. Бойчук.
Аннотация к работе
Таким чином, Галичина стала першою жертвою польсько-шляхетської експансії, в епоху феодалізму була ареною безперервної класової боротьби, що випливало із закономірності розвитку антагоністичного суспільства. Поетеса Марія Влад запевняє: Йшли мої опришки Двісті літ ще й трішки. Бо першу згадку про народних месників під назвою «опришки «дослідники знайшли в документах за 1529 р. А останнім опришком Карпат називають то Миколу Драгирука-Бордюк, страченого у 1878 р. у місті Коломиї, то Миколу Шутая, який діяв на Закарпатті у 1918-1921 рр. [25, c. Об’єднуючись у невеличкі загони, опришки вели збройну боротьбу проти всіляких лихварів, орендаторів, графів, які відібрали від хліборобів ниви, від пастухів пасовища, від мисливців - ліси із звіриною, а натомість принесли їм ярмо панщини. «Панщина для хлопа, - писав Іван Франко, - значила ненастанну кривду, темноту, здичіння і втрату почуття людської гідності». Мабуть, цим пояснюється, що опришківський рух у Карпатах з відміною панщини не припинився, повністю не згас [25, c. Опришківство виникло в специфічних умовах Карпат і було основною формою класової боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гніту. Російський публіцист В. Кельсієв, зробивши у 60-х роках минулого століття подорож по Галичині, обстоював думку, що опришківство появилося… від бездіяльності і нудьгування гуцулів. Вуйціцький у своїх працях 40-х років XIX ст. Польський дворянин історик А. Бельовський у розвідці «Покуття» (1857) взагалі охарактеризував верховинців як схильних до розбою людей. Опришки були двоякі. З точки зору відомого прикарпатського вченого, академіка, доктора історичних наук В. Грабовецького, назва «опришок» походить від латинського слова «opressor» в розумінні «порушник», «пригноблювач», «знищувач» (шляхти). Термін «опришок» фактично домінував серед інших назв народних повстанців в епоху феодалізму на західноукраїнських землях і найдовше зберігся в письмовій і усній термінології. кінець XVII ст. селянин відробляв панщину 2-6 днів на тиждень з лану. Прикарпаття у другій половині XVII ст. стає вогнищем широкого національно-визвольного руху селян і, зокрема, опришківського руху. Великими загонами галицькі опришки разом із молдавськими нападали на шляхетські маєтки, вбивали шляхту, знищували або захоплювали її майно. Шляхта була змушена укріпити ці замки. Рух опришків у Галицькій землі став таким грізним, що в травні 1656 р. король Ян Казимир змушений був звільнити шляхту від походу на російський фронт, тому що «збунтувались немалі купи опришків землі Галицької». Майже все Прикарпаття і Поділля перебувало в руках опришків. У 1658 р. галицька шляхта знову говорить про «небезпеку від опришків». Особливо посилюється рух опришків у 1659 р. Для боротьби проти них і селян галицький каштелян Микола Потоцький організував шляхетське військо. У горах, в оточенні своїх побратимів, ватажок звернувся до нього з вимогою написати листа до власників маєтків, щоб не віддавали землі в оренду лихварям, які «карами тяжкими винищують» людей. Піднесення опришківського руху у XVIII ст. Антифеодальна боротьба під проводом Олекси Довбуша (30 - 40-ві роки XVIII століття) та її наслідки На початку XVIII ст. обставини склалися для діяльності опришків дуже сприятливо. Тільки на основі даних академіка М. Грушевського зясовано, що Довбуш народився в 1700 році.