Визначення парадигматичних зв’язків складових музично-театрального синтезу, застосування методу структурного аналізу до постаті оперного актора. Поняття театрально-сценічного та виконавського текстів. Специфіка постановки і адаптації опери до телеекрану.
Аннотация к работе
Дана робота спирається на методику розгляду оперної вистави з погляду семіотичної теорії, зосередивши увагу на проблемі створення знаків та способах їх трактування. Ще складнішим процесом є аналіз з погляду семіотики оперної вистави, де музика функціонує у поєднанні з іншими знаками, кодами. У дисертації текст оперної вистави розглядається як поступовий процес нашарування (починаючи від створення лібрето) та взаємодії різних видів мистецтва (різних текстів з різною системою кодування) і утворення нового типу цілісності. Степанов визначають семіотику як науку про будь-які обєкти, що несуть смисл, значення, інформацію. Процес семіозису, що повязаний зі створенням, розумінням і декодуванням знаку (а відтак, тексту), іншими словами можна визначити, як інтерпретаційний процес.У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет, мету та завдання дослідження, вказано на наукову новизну та практичну цінність роботи.Розглянуто термінологію семіотики: семіозис, знак, значення (означення, сигніфікація), інтерпретатор, контекст, текст, інтертекст, інтертекстуальність. Поняття музичного тексту в дисертації подається виключно у співвідношенні з явищем інтерпретації, поза яким будь-який текст не може існувати, бо повязаний не лише із проблемою смислоутворення, але і з процесом розуміння та трактування смислу. З одного боку, композитор міг наділити текст ремарками, які враховують постановники. Енгель довів, що в Японії жіноча особа не мала ніякого значення у сімї, крім того, що вона була представником “дому”. Адже згідно суто японського вірування “синтоїзму” (від синто - шлях богів) японці моляться “Камі” - божеству, на яке перетворюється кожний японець (і тільки японець) після смерті.Такий підхід дає можливість проаналізувати оперний твір не як завершену цілісність, а зосередити увагу на процесі смислоутворення при реалізації авторського задуму, його втіленні в оперній партитурі та у сценічних інтерпретаціях. Метод також включає сприйняття твору та вистави глядачами та критикою, в ході якого відкриваються нові смислові параметри опери як семіотичного обєкту. Як знакове явище у дисертації трактується і постать актора, здійснено аналіз знакових функцій виразових засобів, якими у процесі створення образу та виконання вистави користується оперний співак. Аналізується комплекс голосових елементів (висота голосу, тембр, сила, темп тощо); тріада міміка-жести-пози, де елементи можуть бути паралельні один одному, можуть розходитися так, що їхня взаємодія відчувається як послідовна чи симультанна інтерференція. Тут оперний співак опиняється у центрі численних стосунків: наприклад, актор та сценічний простір, актор і музично-драматичний текст, актор та інші актори.