Комплексне дослідження проблем опікунства під керівництвом релігійних організацій греко-католицької церкви в період ХІХ-ХХ ст. Аналіз суспільного та освітнього розвитку краю. Обґрунтування напрямків педагогічно-виховної діяльності чинів на Галичині.
Аннотация к работе
У період з кінця ХІХ до першої половини ХХ ст., вона була спрямована на розвязання освітніх, соціальних проблем, охорону здоровя, підтримку різних форм самоорганізації та громадської активності населення Галичини. Опікунська діяльність релігійних організацій УГКЦ в Україні ще не була предметом комплексного наукового дослідження. Деякі аспекти цієї проблеми розглядалися в контексті вивчення окремих напрямів роботи церкви та її релігійних організацій. Вивчення теоретико-методологічних основ соціальної опіки в сучасній Україні стало можливим завдяки групі педагогічних досліджень, серед яких провідне місце займають праці А. Капської. Тому, актуальність проблеми та її недостатня розробленість у психолого-педагогічній, історичній літературі та практиці зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Опікунська діяльність релігійних організацій Української греко-католицької церкви у Галичині (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.)”.У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено обєкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, відображено апробацію результатів дослідження. Перший розділ - „Опіка та піклування як історично-педагогічний та соціокультурний феномен” - присвячено вивченню теоретико-методологічних основ опіки, історичних аспектів розвитку чернецтва УГКЦ, соціально-економічних та суспільно-політичних умов життя Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. До принципів опікунсько-виховної діяльності належать: принцип виховання у праці, принцип народності, культурної відповідності, гуманізації, індивідуалізації, природної відповідності, принцип християнського виховання, патріотизму, принцип опори на духовні вартості, а також принцип доцільності опіки. На підставі вивчення їхнього досвіду визначено такі напрями опікунсько-виховної діяльності чинів УГКЦ в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.: - опіка над новонародженими-сиротами та дітьми дошкільного віку, позбавленими батьківського піклування; У період з 1919 до 1939 рр., Галичина перебувала під владою Польщі, що внесло певні корективи у розвиток опікунсько-виховної діяльності греко-католицького чернецтва.У дисертації наведено теоретичне узагальнення та здійснено системний аналіз актуальної проблеми опікунської діяльності релігійних організацій УГКЦ у Галичині в кінці ХІХ - першій половині ХХ ст., що полягає в науковому обґрунтуванні теоретичних та методологічних засад опіки, вивченні розвитку чернецтва УГКЦ в контексті опікунсько-виховної діяльності. Вивчення суспільно-політичних та соціокультурних передумов опікунської діяльності УГКЦ дозволило стверджувати, що її значущість в кінці ХІХ - першій половині ХХ ст. була зумовлена низьким рівнем соціально-економічного розвитку регіону, стрімким зростанням явищ соціальної не адаптованості: сирітства, безпритульності, бездоглядності та педагогічної занедбаності дітей, молоді та дорослих внаслідок воєн, епідемій, масових еміграції, а також незадовільним станом медичного обслуговування, відсутністю мовних освітніх та опікунських установ. Розкрито зміст діяльності греко-католицького чернецтва у галузі опіки дітей-сиріт, школярів і молоді, який полягав у моральній, психологічній, духовній підтримці, матеріальній допомозі та сприянні у навчанні, що підтримувалося функціонуванням широкої мережі навчально-виховних та опікунських закладів. Здійснене дослідження дозволило визначити сутність андрагогічної та соціально-геронтологічної роботи релігійних організацій із віктимними категоріями осіб досліджуваного періоду, які здійснювалися за такими напрямами: медична допомога пораненим, невиліковно хворим та особам з функціональними обмеженнями, психолого-педагогічне і духовне дорадництво дорослих, які зазнали фізичних чи душевних травм, та створення притулків для одиноких людей похилого віку. Узагальнення досвіду опікунства релігійних згромаджень УГКЦ дозволило виявити найбільш ефективні напрями їх роботи: опіка над новонародженими-сиротами та дітьми дошкільного віку, позбавленими батьківського піклування, матеріальна допомога дітям із незаможних сімей, моральне виховання школярів, сприяння дітям з особливими потребами, медичний догляд, опіка та морально-психологічна підтримка убогих, немічних, хворих та одиноких людей похилого віку, психолого-педагогічне і духовне дорадництво дорослих.