Онтологічний дискурс драматургії О. Олеся - Автореферат

Доробок українських письменників-емігрантів тривалий час розглядався відірвано від літературного процесу в Україні, чимало з авторів були заборонені (чи не рекомендовані) для вивчення, а їх твори не видавалися. Неврлого 1994 року), з яких би останні постали невідємною складовою художнього доробку самого письменника, тогочасного літературного процесу, українського та європейського. Олеся, розуміння етапів розвитку автора є одними з актуальних проблем сучасної науки про літературу, що дозволило б повніше, обєктивніше визначити роль і місце митця в літературному процесі межі ХІХ - ХХ століть, суголосність його творчості новим тенденціям розвитку української літератури в контексті світових культурно-мистецьких процесів. Відповідно до мети в дисертації передбачається розвязати такі завдання: - зясувати особливості рецепції пєс О. Олеся 1908-1941 років („По дорозі в Казку”, „Хам”, „Художники”, „По Мюллеру”, „Меценати і богема”, „Трагедія серця”, „Над Дніпром”, „Патріот”, „Морока”, „Тихого вечора”, „Юність”, „Осінь”, „Танець життя”, „При світлі ватри”, „На свій шлях”, „Злотна нитка”, „На курорті”, „Місячна пісня”, „Буржуї”, „Земля обітована”, „Вилітали орли...”, „Ніч на полонині”).Задзеркалля - це проміжна ланка між світом і антисвітом, тут інакшість не стала протилежністю, але за домінування або деструкції, або креативу може перетворитися на антисвіт чи світ. Саме ці поняття, на нашу думку, адекватно відтворюють світ викривлених реалій, світ, у якому вічне проголошується минущим і навпаки („Хам”, „По Мюллеру”, „Морока”, „Меценати і богема”, „Патріот”, „Буржуї”, „Вилітали орли...”): родинна взаємоізольованість, що перетворює сімю на карикатуру; фатальний розрив між словами й справами; нищення духовно вищих ницістю; псевдопатріотизм; зрада ідеалів, нівеляція єства в умовах тоталітаризму, абсолютна залежність від приписів, соціальної моралі, суспільних стереотипів, догм, табу, які підпорядковують „Я” людини наперед визначеному стилю поведінки, гарантують збереження соціальної вертикалі, а отже, унеможливлюють рух, розвиток, динаміку змін у соціально-моральному просторі. Також і антитеза „Задзеркалля - антисвіт - світ” є умовною: дійсно, у світі є місце духовним цінностям, справжнім почуттям, високим моральним поняттям, але вони залишилися переважно в минулому. Це зумовлює постійне балансування біля точки перетину: залежно від того, яке начало перемагатиме в єстві людини, відбуватиметься рух горизонтальною віссю в двох реальностях, однаково віддалених від нульової (звичайної, звичної для людини): якщо зникають усі моральні запобіжники, людина виходить в інший світ - антисвіт, світ навпаки, в якому їй стане комфортно; якщо ж моральні цінності сприймаються apriori як основа світобудови, людина потрапляє у світ гармонії, любові. Олеся є й внутрішній психологічний простір персонажів, який своєю розірваністю, деформованістю, нецілісністю провокує неадекватне сприйняття й оцінку фізичного простору, адже насправді світ довкола нейтральний, і тільки людина посередництвом індивідуальної креативної чи деструктивної внутрішньої налаштованості на перебування у світі робить його прихильним або ворожим.Тому предметом аналізу став „внутрішній” онтологічний дискурс, утворений текстами письменника, у його звязках із „зовнішнім” онтологічним дискурсом: буття як заперечення ніщо, потреба сущого - людського існування як оприявнення смислу буття, що дозволило, вважаємо, обєктивно поцінувати змістоутворюючі та формотворчі елементи драматургії, розкрити її підтекст. Картину світу, що склалася у свідомості письменника, ми розглядали як єдиний, інваріантний у першоосновах, текст, залучивши всі драматургічні твори письменника, опубліковані на сьогодні: „По дорозі в Казку”, „Хам”, „Художники”, „По Мюллеру”, „Меценати і богема”, „Трагедія серця”, „Над Дніпром”, „Патріот”, „Морока”, „Тихого вечора”, „Юність”, „Осінь”, „Танець життя”, „При світлі ватри”, „На свій шлях”, „Злотна нитка”, „На курорті”, „Місячна пісня”, „Буржуї”, „Земля обітована”, „Вилітали орли...”, „Ніч на полонині”. Олеся-драматурга виражена в умовному розмежуванні цієї моделі на дві складові: Задзеркалля - ілюзорний, фантасмагоричний світ, що обертається антисвітом - абсурдним, потворним, лицемірним, позбавленим вічних істин (ця частина моделі світу репрезентована у драматичних творах „Хам”, „По Мюллеру”, „Меценати і богема”, „Патріот”, „Морока”, „Буржуї”, „Земля обітована”, „Вилітали орли...”); інший світ, відмінний від Задзеркалля, представлений у таких творах, як „По дорозі в Казку”, „Художники”, „Трагедія серця”, „Над Дніпром”, „Тихого вечора”, „Юність”, „Осінь”, „Танець життя”, „При світлі ватри”, „На свій шлях”, „Злотна нитка”, „На курорті”, „Місячна пісня”, „Ніч на полонині”. Драматург акцентує на тому, що саме потрібно виправити для відновлення гармонії у світі, хоче вірити, що людина спроможна знайти своє щастя і зберегти його, однак часу для повернення із безпамятства практично не залишилося. Чи не єдиним твором драматурга, в якому подано зразок ідеальної екзистенції,

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ