Дослідження проблеми омани, її природи, джерел та умов виникнення. Відношення омани до істини в філософії Нового часу. Класифікація помилок з метою пояснення їх на основі знання того, яким чином вони виникають. Визначення брехні як феномена спілкування.
Аннотация к работе
У сфері пізнання омани перегукуються з ілюзіями, помилками (у процесах сприйняття, мислення, уяви), брехнею, вірою тощо. Ф.А.Селіванов намагається розвязати завдання диференціювання понять «омана» й «брехня», висвітлює обєктивну основу оман, що, на його думку, криється в певних конкретно-історичних умовах розвитку науки [15]. Мета статті полягає в аналізі омани як міждисциплінарної категорії, і насамперед у психологічному контексті, адже будь-які наші спроби психологічно пояснити зміст поняття «омана» торкаються таких споріднених з нею понять, як «ілюзії», «мрія», «брехня», «помилка», «істина» тощо. Абсолютизована істина і є оманою, водночас омана, поставлена на належне місце, тобто зрозуміла як відносно правильне, обмежено правильне відображення одного з моментів конкретної дійсності, що не має сенсу й дійсного існування поза звязком з іншими моментами й передумовами, перестає бути помилкою в суворому сенсі й стає фрагментом, «шматочком» істини. Омана - це невідповідність знання та його предмета, розбіжність субєктивного образу дійсності з його обєктивним прообразом; омана - абсолютизований момент процесу пізнання, що виникає й існує як однобічність пізнання.