Життя та творчі здобутки великого українського письменника О. Гончара. Тематика та відображення людської трагедії в трилогії "Прапороносці". Зміст інших відомих творів автора, оцінка їх літературної та історичної цінності. Аналіз відгуків критиків.
Аннотация к работе
Пройшовши курс її «окопних університетів», Гончар виніс звідти сумні враження про руйнівні сили життя і з допомогою слова став утверджувати протилежне - «сильне, поетичне, невпокорене, бунтівливе, незаплямоване, піднесене, красиве, творче в людині». Долався цей шлях не завжди однаково рівно: уповільнення інколи зумовлювалось тимчасовим замиренням із задухою культівства (50-ті роки) чи інспірованим шельмуванням письменника застійною критикою (після виходу 1968 р. роману «Собор»), але на кожному новому етапі творчості він приходив до читача з якісно новими художніми здобутками, демонструючи самобутність свого таланту й невичерпні можливості ліро-епічної, поетичної форми письма. На тлі тодішньої прози про людину на війні твір вирізнявся не лише поетичною піднесеністю, епічними інтонаціями, а й безпосередністю вражень фронтовика, знанням воєнного побуту, лірико-емоційною «документальністю». Гончара «Циклон» став своєрідним продовженням «Людини і зброї», образні побудови в ньому мають асоціативну широту й глобальний характер - асоціюються тут не окремі деталі життя, а епохальні його пласти (циклон як фашистське нашестя і циклон як стихія природи); той же принцип - в основі розкриття психологічної напруги в душах героїв (Богдан Колосовський і його побратими-оточенці), які були «на самому споді життя», у фашистському концтаборі; а сьогодні знімає фільм про той концтабір й своє покоління і водночас кіномитці ведуть боротьбу з природною стихією. У новелах збірок «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953) та «Чари-комиші» (1958), повістях «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) письменник дав чимало колоритних портретів і ситуацій, вихоплених із повоєнного побуту, але в ряді випадків тут була відчутна стримана обережність думки - як відлуння відомої безконфліктності, подекуди «виручала» автора лише проникливість і лірико-романтична задушевність, з якими зображував він трудівників села чи людей «малопомітних» професій, котрі ставали дуже помітними, якщо заходилось про їхню честь і гідність, потребу протистояти всіляким виявам «морального браконьєрства» («Щоб світився вогник»).