Теоретичні засади дослідження оказіональної лексики в ідіостилі письменника, механізми аналогії та кореляції в індивідуальному словотворенні. Зв’язки актуалізованої внутрішньої форми оказіоналізмів із художнім текстом. Стилістичні функції оказіоналізмів.
Аннотация к работе
Інтенсивне вивчення індивідуального словотворення в останнє десятиліття послужило основою для вироблення самостійного спеціального погляду на розвязання цієї проблеми - лінгвостилістичного. На сучасному етапі розвитку української мови та лінгвоукраїністики постає потреба теоретичного узагальнення процесів індивідуального словотворення, яке стане можливим лише тоді, коли, по-перше, буде проведено аналіз словотворення сучасних письменників окремо, а також цілих груп авторів у синхронному зіставленні, по-друге, у зіставленні з подібними явищами в інших стилях, передусім у розмовному, де найбільше виявляється ця словотвірна тенденція. Однак словотворення Павла Загребельного на сьогодні взагалі не було предметом спеціального вивчення, хоч його оказіоналізми неодноразово служили багатим ілюстративним матеріалом у роботах В. А. Дослідження має безпосередній звязок з науковим напрямом відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України - вивченням мови ідіостилів письменників, які репрезентують художній стиль української літературної мови ХХ ст. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні тенденцій індивідуального словотворення Павла Загребельного, у здійсненні структурно-семантичного аналізу оказіоналізмів та обґрунтуванні їх стилістичних функцій у художньому тексті.Запропоновано визначення оказіоналізмів: ”Оказіоналізм - це нове на певний час функціонування слово або стійке сполучення слів (нове за значенням і за формою, або тільки за значенням, або тільки за формою ), створене за словотворчими законами цієї мови або з порушенням законів емпіричної продуктивності, яке відповідає потребам спілкування і ускладнене експресивно-оцінним значенням ”. Зазначається, що дослідження структури, значення, функцій індивідуально-авторських утворень повязане з теоретичними питаннями лінгвістики, зокрема зі співвідношенням слова і поняття, слова і реалії (І.Білодід, Р.Будагов, О.Потебня, Г.Шпет, В.Григорєв, В.Телія); із значенням соціальних і внутрішньомовних чинників у розвитку мови (І.Огієнко, Л.Булаховський, І.Арнольд, Г.Солганик, Н.Котелова, Н.Раєвська, О.Земська, О.Кубрякова, М.Кочерган); із питанням взаємозвязку між мовою і мовленням (Л.Щерба, М.Жовтобрюх, Г.Колшанський, Й.Дзендзелівський, Б.Ларін). В російській мові воно хоч якось бадьоріше: задача состоит в том… Тобто: там “состоит”, а тут “полягає” - хоч нетільна телись!; 3)розширення контекстуальних звязків, на основі яких актуалізуються первісні метафоричні значення між словами у словосполученнях, як-от: відкрита рана, лежить відповідальність тощо: - Лежить відповідальність… - долинало до мене. Серед префіксальних дієслівних оказіоналізмів Павла Загребельного розрізняємо : 1) оказіоналізми, мотивовані префіксальними дієсловами, в яких відбувається заміна узвичаєного префікса іншим (посміювався - відсміювався, виринали - проринали, пристосовувалася - достосовувалася, зітхнути - відітхнути, народжувалися - зроджувалися); 2) оказіоналізми, мотивовані префіксальними дієсловами, що зберігають той самий префікс, який поєднується з новою дієслівною основою (перекусив - переснідав, заяснів - заяскрів, проказував - пробуркував); 3) оказіоналізми, утворені додаванням префікса до безпрефіксного дієслова (тривала - перетривала, були - перебули). За аналогією твориться ще ряд таких оказіоналізмів, як-от: з таком - з маком, геноряд - генотип, приповість - приказка, бабота - жінота, обдертюх - упертюх; б) оказіоналізми, повязані відношеннями кореляції у парах з мотиваційними словами.