Огляд теоретико-методологічних засад вивчення сучасного синтаксису: спектр проблематики, основні напрями досліджень, перспективи розвитку (на матеріалі французької мови) - Статья
Фундаментальні праці, теорії та найсуттєвіші результати, в яких розглядається стан синтаксису французької мови на рубежі ХХ-ХХІ ст. Структуралізм як визначальний напрям дослідження. Перспективні напрямки подальших наукових розвідок у сфері синтаксису.
Аннотация к работе
Шигаревська, говорячи про тенденції розвитку синтаксису сучасної французької мови, зауважувала, що синтаксис є найбільш рухомою частиною граматичної будови мови [3, с. На часі під синтаксисом (від гр. syntaxis - побудова, сполучення, порядок) розуміють - 1) граматичну побудову речень і словосполучень у мові та закономірності їхнього функціонування у мовленні; 2) галузь мовознавства, розділ граматики, що вивчає особливості сполучення слів і предикативних одиниць у реченні; будову, ознаки й типи речень і висловлень. З огляду на це синтаксис розділився на окремі комплексні розділи: синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами; синтаксис простого речення, що спрямований на дослідження комунікативних типів, ознак речень, звязків слів у складі речення, розгляд головних та другорядних членів речення; синтаксис складного речення, що має на меті аналіз структури, видів, типів звязку двох чи більше предикативних одиниць у складі одного речення; а також синтаксис тексту, який вивчає правила адаптації речення до контексту, до мовної ситуації тощо. Термін «синтаксис» уперше був використаний стоїками (ІІІ ст. до н. е.), які були засновниками європейської синтаксичної традиції, і застосували його для аналізу логічного змісту речень [5, с. Аналізуючи структуру думки, в основі якої лежить речення, стоїки установили синтаксичне членування речення (ступінь членування думки зумовлює ступінь членування речення).