Поняття обтяження прав на землю як відносно нової та недослідженої категорії в українському законодавстві. Обтяження як ущемлення прав стосовно користування та/або розпорядження власником майна на свій розсуд, що встановлене на користь третіх осіб.
Аннотация к работе
Під обмеженнями прав власності дослідник розуміє конкретні, обєктивно існуючі обставини, що звужують свободу власника земельної ділянки, позбавляючи його можливості здійснювати окремі свої повноваження в повній мірі чи частково та поділяє обмеження на нормативні обмеження права приватної власності на землю та обтяження земельних ділянок (ненормативні обмеження). Індивідуальний (ненормативний) характер обтяжень прав на землю дослідник вбачає, в тому, що останні, на відміну від встановлених виключно на рівні закону нормативних обмежень, виникають щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок на підставі волевиявлення власника (шляхом укладення правочинів) або індивідуально-правових актів, які видаються компетентними органами [1]. Мироненко випливала із норм чинного на той час Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень" та ЗК України [19] [20], відповідно до яких обмеження та обтяження розглядалися як тотожні поняття, при цьому способи встановлення обтяжень прав на землю не називалися. Водночас, абз.5 ст.2 Закону в редакції 2010 року, визначаючи поняття обтяжень прав на землю, не вказує на передбачену у ЗК України обставину щодо юридичної природи обтяжень як прав інших осіб на чужу земельну ділянку [21]. Окрім того, абз.3 п.1.1 Тимчасових методичних вказівок по складанню кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель, затверджених Держкомземом України від 04.08.1999 р., передбачає, що обмеження є правами третіх осіб, що обмежують права власника або користувача щодо розпорядження або користування земельною ділянкою [24].