Розкриття внутрішньої структури, закономірностей розвитку та виявлення нових функцій радянської обрядовості на основі аналізу історичних, у тому числі архівних, матеріалів та проведення порівняльного аналізу з українською традиційно-обрядовою культурою.
Аннотация к работе
Найважливішою складовою політики радянської влади була так звана культурна революція, провідними завданнями якої було залучення широких верств населення до культури [2]. Втім, попри те, що культурі та її ролі в житті людей надавалося важливого значення, сфера культури була скерованою на популяризацію прерогатив нового суспільного ладу [4]. Як ми зауважували у своїх дослідженнях раніше, обрядовість як повноцінний пласт української культури та сукупність образних уявлень, які на тривалій хронологічній дистанції сформували естетичні ідеали нації й мотивували людську спільноту до самовпорядкування своїх взаємовідносин і взаємозвязків [6, 165], могла забезпечити відповідність вимогам прийдешнього часу і тому була покладена новою владою в основу радянських свят і обрядів. Кримським), були взяті за основу утворення нових радянських свят і обрядів для відображення реального світу трудової та іншої життєдіяльності людей у хронотопі радянської доби, акцентує увагу на більш глибокому вивченні у сьогодення цього питання і актуалізує проблему проведення подальших досліджень щодо української народної художньої культури, з метою збереження і передачі майбутнім генераціям закладеного в її обрядовості досвіду поколінь, смислів і кодів. "Відвіку укорінені в побуті" звичаї ("повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості", що "як неписані закони, народжуються разом з народом і передаються з покоління у покоління, тобто стають традиційними" [7, 122]) та обряди ("символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб (віншування хлопців на Різдво, посівання на Новий рік, колядування, клечання хати на Зелені свята)") [7, 122]) є найдавнішою формою духовної культури народу.