Типологія бібліографічних джерел "Стародавньої історії східних народів": еволюція орієнтального погляду Л. Українки. Джерельний комплекс формантів. Проблематика орієнтальних студій, оцінка їх значень у критичному просторі. Образотворчі інтенції у творі.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД „КРИМСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (М. ЯЛТА) ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ Курсова робота ОБРАЗОТВОРЧА ІСТОРІОГРАФІЯ „ЄГИПЕТСЬКИХ” ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ В „СТАРОДАВНІЙ ІСТОРІЇ СХІДНИХ НАРОДІВ” студентки 2 курсу спеціальність „Українська мова та література” Навозняк Ірини Василівни Науковий керівник: асистент кафедри української філології Козлітіна О. І. Ялта - 2010 Зміст Вступ Розділ I. Типологія бібліографічних джерел „Стародавньої історії східних народів”: еволюція орієнтального погляду Лесі Українки 1.1 Джерельний комплекс формантів „Стародавньої історії східних народів Лесі Українки і їх класифікація 1.2 Проблематика орієнтальних студій Лесі Українки і їх оцінка значення у критичному просторі Розділ II. Особливості образотворчих інтенцій в „Стародавній історії східних народів (Розділ „Історія єгиптян”) Лесі Українки 2.1 Національно-історичні образи і їх реалізація у „єгипетському доробку Лесі Українки 2.2 Культурно-мистецькі образи у контексті „єгипетських” творів Лесі Українки Висновки Список використаних джерел Вступ Леся Українка належить до того рівня митців духовної культури, які розкривають невимовно глибокі основи людського буття. Багатоаспектність і повнота спадщини поетеси дозволяє, з одного боку, майже безпомилково й науково коректно витлумачувати та актуалізувати будь-яку її сторону. Інтерпретувати східні мотиви в творчості Лесі Українки намагалися такі дослідники як П. Одарченко, І. Бетко, Т. Лебединська, В. Шаян та інші. Але насьогодні окремі пласти творчості письменниці залишаються малодослідженими (у тому числі і інтерпретація реалій Сходу в доробку Лесі Українки). За винятком давньогрецьких текстів, які Леся Українка читала в оригіналі, твори інших літератур вона, працюючи над „Стародавньою історією східних народів (а також і пізніше) перекладала за проміжними текстами - науковими перекладами і розвідками таких відомих французьких та німецьких сходознавців, як Л. Менар, С. Ланглуа, А. За свідченням Ольги Косач-Кривинюк, юна Леся Українка перед тим як вчити її історії, звернулась до свого дядька Михайла Петровича Драгоманова (1841-1895) за порадою, як краще та за якими джерелами складати курс стародавньої історії. Звернення по допомогу до М.П. Драгоманова було цілком виправдано. Це засвідчують два томи його перекладу Фіванської редакції,, Книги мертвих з особистої бібліотеки Лесі Українки в серії,, Книги з Єгипту та Давнього Вавилону”. Питання про інші дослідження, які Леся Українка використовувала під час другого періоду роботи над,,Історією., поки що лишається відкритим.