Характеристика випадків образи монарха на рівні пересічної шляхти на матеріалах актових книг Волинського воєводства. Дослідження вчинків чи слів, які сприймалися як образливі для короля, а також ситуацій, в яких звучали звинувачення в політичному злочині.
Аннотация к работе
Зазвичай дослідження, де аналізувалися оскарження в образі королівського маєстату (crimen laesae maiestatis), стосувалися представників еліти та сфери високої політики. Натомість поза увагою залишається питання, чи траплялися випадки образи монарха на рівні пересічної шляхти, які вчинки чи слова сприймалися як образливі для короля та в яких ситуаціях звучали звинувачення в цьому політичному злочині. Тож на підставі кількох казусів, що трапилися на території Волинського воєводства і були зафіксовані в актових книгах, зроблена спроба проаналізувати ці питання. До статті долучений додаток із семи документів, які покладені в основу аналізу. образа король воєводство волинський
Зазвичай оскарження в образі королівського маєстату (crimen laesae maiestatis), яких так чи так торкалися у своїх дослідженнях історики, стосувалися осіб, що обіймали значні позиції у владній ієрархії регіону і держави в цілому, високої політики та розбудованої риторики. Це передовсім справа про образу маєстату Криштофом Зборовським, якій була присвячена левова частка сеймових дебатів 1585 р. Вона оприявнила та загострила до краю політичну кризу в державі незадовго до смерті Стефана Баторія, а потому значною мірою призвела до обрання на трон одразу двох кандидатів - Зигмунта ІІІ Вази і Максиміліана Габсбурга та збройного протистояння між їхніми прибічниками. Однак практично поза увагою залишається сприйняття політичних реалій та подій на нижчому, регіональному рівні, і не стільки через нехтування істориками проблемою стосунків центру і периферії, скільки через брак відповідних джерел. У кращому випадку до рук дослідника потрапляють сеймикові матеріали, за деклараціями яких він і намагається реконструювати політичну культуру шляхти. Натомість історикові зазвичай недоступна та повсякденна реальність, в якій люди обговорюють в приятельському колі по корчмах і застіллях події у державі та інші новини, переказуючи та перетлумачуючи їх відповідно до своїх уявлень і здорового ґлузду, а водночас з’ясовуючи, не кончена мирний спосіб, власні стосунки. Тож джерела, які лягли в основу цього тексту, складають той рідкісний матеріал із історії повсякдення, якого так бракує досліднику. Він неминучо фрагментарний, однак дозволяє на рівні окремих «казусів» проаналізувати, за яких обставин серед пересічної шляхти зринали звинувачення у crimen laesae maiestatis, та як на них реагували. Крім того, в актових книгах вдалося виявити інформацію про події, повязані з обранням на королівський трон Зигмунта ІІІ Вази, а точніше - про спробу відібрати в одного із активних прибічників архікнязя Максиміліна, литовського стольника кн.
Олександра Пронського уряд луцького старости як покарання за образу королівського маєстату. Тож аналізові цих матеріалів і присвячена стаття.
Crimen laesae maiestatis в праві і практиках Речі Посполитої
Проблема образи королівського маєстату в Речі Посполитій, крім правових аспектів, що на сьогодні проаналізовані у двох спеціальних монографіях, безперечно, стосується ширшого тла - політичної культури шляхти в цілому. Їі важливою складовою були стосунки короля і шляхетних обивателів, які вибудовувалися на договірних зобов’язаннях, скріплених присягою, що передбачала дотримання взаємної вірності. У підґрунті шанобливого ставлення до короля лежало ставлення до нього як правителя держави, обраного вільними голосами вільних громадян: «Короля шануючи, шануємо самих себе в його особі і ту maiestatem dominationis, яка здобувається через наші вільні голоси». Повага до монарха в середовищі шляхти значною мірою мала інструментальний характер - вона трималася на прагматичному розумінні важливості цього «першого стану Речі Посполитої» для нормального функіонування держави. Звернімо увагу на фрагмент привітання короля маршалком Ізби посольської на сеймі 1590- 1591 рр. Яном Русецьким: «Uciekamy - wolal - w tak wielkim zamieszaniu spraw wszelkich pod opiekc twego Majestatu, abys nie pozwolil nas gncbic». Водночас, як зауважує Едвард Опалінський, такий партнерський тип стосунків поєднувався з патріархальним ставленням до монарха як «пана держави», «господаря», що в антропоморфній моделі, за допомогою якої описували Річ Посполиту, представлявся головою. Зв’язок між королем і державою також окреслювали метафорою їх символічного шлюбу, де король виступав чоловіком Речі Посполитої.
Патріархальні почуття шляхти до короля живила і його сакралізація як помазаника Божого, утілена в коронаційних ритуалах. Образа королівського маєстату сприймалася як образа Всевишнього та порушення його волі через невідповідне поводження з його намісником на землі, а водночас виступ проти держави через зазіхання на її голову та зламання природного права: «Ten wyst?p jest przeciwko Bogu, przez ktorego zwierzchnosc krolewska panuje; jest przeciwko Rpltej naszej, o ktorej si? on glow? kusil; [...] to jest przeciwko wszystkiego swiata narodow zwyczajom».