Суть розгляду образа Буджака в синхронії та діахронії, що відбувається у вертикальній парадигмі пекло чи рай. Популяризація героїчної історії булгар бессарабськими митцями. Особливість виправдання факту переселення і рабської праці перших колоністів.
Аннотация к работе
Буджак як унікальний геокультурний простір, сформований в умовах пограниччя і постійної зміни державно-політичної влади, став плацдармом для формування специфічної етнокультурної спільноти, за якою закріпилося стійке самовизначення «бессарабські болгари». Налбантова, яка є автором низки наукових праць [9; 10; 11], зокрема монографії «Подстьпи към съвременната българска поезия от Бесарабия и Таврия» (2014) [8] та укладачем електронної болгаромовної антології «Българськи поети от Бесарабия и Таврия» (2005), у передмові до якої дослідниця відзначає, що унікальність поетичної творчості бессарабських і таврійських поетів радянського періоду повязана з фактом її виникнення в умовах повної відсутності власної літературної традиції [3], адже автори виросли в російськомовному середовищі, а «залізна завіса» часів СРСР унеможливила високий рівень розвитку культурних контактів, який спостерігається сьогодні. Райбедюк у розвідці «Художня мова поетів Подунавя» (2006) зазначає, що місцеві топоніми (Буджак, Дунай, Ялпуг, Ізмаїл, Кілія, лиман, степ тощо) є ключовими концептами мовної картини світу визначних буджакських поетів українського походження (М. Болгарські бессарабські митці не є виключенням: образ Буджака є одним із стрижневих символів їх естетичної рецепції, через який вони прагнуть самоідентифікації, усвідомлення і прийняття найважливіших онтологічних маркерів своєї етнічної групи; значущості культурних традицій та їх глибинних смислів; свого місця в парадигмі велика/мала батьківщина, країна/етнос, нація/община тощо. У літературному доробку бессарабських болгар можна знайти протилежні оцінки подій початку колонізації Буджака співвітчизниками у вертикальній парадигмі пекло/рай.