Особливості мовлення аристократії Англії початку ХХ століття. Коротка біографія письменника Пельхема Грінвіля Вудхауза. Образна характеристика головного персонажа (Вустера) гумористичного твору "Дживс у відпустці". Християнський вплив на мову героя.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ І. Аристократія Англії початку ХХ століття Розділ ІІ. Особливості мовлення аристократії Розділ ІІІ. P. G. Wodehouse (Пельхем Грінвіль Вудхауз) - коротка біографія письменника Розділ ІV. «Jeeves in the offing» («Дживс у відпустці») - образна характеристика головного персонажа (Вустера), мовні особливості Висновок Список використаних джерел Вступ Актуальність теми полягає в тому, що тема образу англійського аристократу на початку ХХ століття, який описується в гумористичному творі «Дживс і Вустер» (а саме «Дживс у відпустці») ще нікім не вивчалася. Ми в нашій роботі хочемо не лише розкрити образ англійського аристократу, а і показати його мовлений стиль, його засіб мислення та і взагалі сенс існування англійської аристократії на початку ХХ століття. Мета роботи - це доказ важливості існування англійського аристократу на початку ХХ століття на прикладі роману «Дживс у відпустці», та продемонструвати історичний розвиток аристократії Англії. Об’єкт дослідження: аристократія Англії ХХ сторіччя. [15] До Першої світової війни дворянство займало ще міцне становище в армії, державному апараті і у складі політичної, економічної та духовної еліти, а титулована аристократія - кілька сот пологів (частки відсотка всього дворянства) перебувала в деяких країнах на особливому положенні і зберігала величезні латифундії не тільки в Англії та Іспанії, але і в Австро-Угорщині (Естергазі володіли 735 тисяч акрів в Угорщині, Шварценберги - 360 тисяч в Південній Богемії, Ліхтенштейни, Палавічині, Каролі, Андраші та 20 інших родів мали більше 250 тисяч акрів кожен, у Богемії і Моравії третину землі належала менш ніж 1% землевласників). В Англії в кабінетах 1886-1916 рр.. до аристократії належало 54%, з членів Палати Громад за 1885-1900 рр.. Для порівняння Англії, в даному розумінні, з іншими країнами, слід сказати, що в Іспанії гранди (герцоги і частина маркізів і графів) входили «за посадою» до складу Сенату, серед міністрів 1902-1923 рр.. аристократів було 17,1%, серед депутатів Кортесов до 1899 - більше 20% (як і в Англії, помітно розрізняючись по партіях: серед карлістов 43,6%, консерваторів - 25,4%, лібералів - 7,5%). Нарешті, змінилися як положення Палати Лордів (у якої ще в 1911 р. було відібрано право абсолютного вето і залишено лише відкладальне), так і склад перів. У суспільствах «старого порядку» ХVІІ -ХІХ ст. її положення було не зовсім однаковим: десь, як прийнято вважати, аристократія мала привілеї, але не мала влади, десь мала владу, не маючи привілеїв, десь мала і те і інше, десь - ні того ні іншого (при бюрократичних режимах привілеї мало дворянство в цілому, але титул додаткових не давав).