Характеристика головних причин переходу Мазепи до Шведів, реакція Петра І. Зміст першого маніфесту до українського народу та обрання нового гетьмана. Полтавська битва та її історичне значення. Політика І.І. Скоропадського та його дев"ять статей.
Аннотация к работе
Біля царя були увесь вищий склад армії - А.Д. Вже 27 жовтня він видав перший маніфест до українського народу, в якому сповіщав, що Мазепа "безвісно пропав". Він наказав негайно зявитися старшині, полковникам та іншим на нараду, і якщо виявиться "невірність" Мазепі, обрати нового гетьмана. 28 жовтня Петро І видав другий маніфест, в якому повідомляв про зраду Мазепи, про його мету передати "Малоросійську землю" знову під польське володіння, а церкви віддати уніятам. Україна була поділена на дві частини: одну, меншу, окупувало шведське військо, а друга, більша, перебувала під владою гетьмана Скоропадського, фактично - Москви.Українські полки не брали безпосередньої участі в бою, служачи резервом для діючої частини армії. Шведів було не більше як 25 000, а більша частина їх артилерії загинула під Лісною. В таких умовах тільки диво могло врятувати шведів, і вони вірили в диво, в щасливу зірку свого короля. На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, але, не зважаючи на хоробрість, здобути їх не змогли. Артилерія засипала шведів дощем ядер, відповідати на який шведи не могли, і тому кинулися в рукопашний бій.Полтава мала велике значення для ходу кампанії: вона стояла на схрещенні шляхів із Запоріжжя, Криму, Туреччини, Правобережної України, Дону, Московщини. Крім того в Полтаві були великі запаси харчів, фуражу, одягу, які зробив ще Мазепа. Після розгрому Шведів під Полтавою і взяття всього, що було тут їхнього, вирядив Государ багатьох Генералів і Князя Меньшикова з корпусами переслідувати їх по дорозі, яка провадить до Дніпра. Корпуси ті, йдучи слідами Шведськими, брали в полон усіх тих, кого здоганяли із слабих, поранених і заблуканих у країні незнайомій, а дорогу їм показували ті, що померли з ран та конали на шляху із знемоги; і стан їхній був такій жалісний, що не торкнувся їх ніхто вбивати або ж озлоблювати, а всяк допомагав їм їжею, а особливо водою, без якої вони томилися спрагою і в муках помирали. Договір про капітуляцію був короткий, і згідно з ним піддалися вони, поклавши зброю і віддавши прапори і штандарти в руки переможцям з усім тим, що в них було приналежного до озброєння, і потому взято їх у полон; рядових погнали пішки, а офіцерів повезли підводами до Росії, і їх усіх рахувалося в полоні до 17 000.