Осудність як ознака суб’єкта злочину. Поняття, сутність та критерії обмеженої осудності. Співвідношення осудності, неосудності та обмеженої осудності. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці.
Аннотация к работе
Осудність як ознака суб’єкта злочину. Поняття обмеженої осудності ……………………………………………………………………... Співвідношення осудності, неосудності та обмеженої осудності ……………………………………………………….…………….……….… 20-25 РОЗДІЛ ІV. 37-39 ВСТУП Осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, при якому у неї повністю збережена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Відповідно до Закону обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Новий КК України передбачив норму про кримінальну відповідальність осіб із психічними розладами, що не виключають осудності. Стаття 20 КК України одержала назву «обмежена осудність». Його вивченням за сучасних умов займається невелика кількість криміналістів, але найвідомішими серед них є: М. Цепень, О.В. Зайцев, Н. Мірошниченко, Т.М. Приходько, М.І. Бажанов, Н.А. Орловська, Г.В. Назаренко, Ю.В. Александров, В.А. Клименко. Предмет дослідження в курсовій роботі - це суспільні відносини, що виникають в процесі застосування поняття «обмежена осудність» при вивченні суб’єкта злочину. Що ж стосується об’єкту дослідження курсової роботи, то ним є норми чинного законодавства України в сфері застосування поняття «обмежена осудність», які містяться в Кримінальному кодексі України та праці деяких українських криміналістів. Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення особою передбаченого КК України суспільно небезпечного діяння (злочину), характеристика якого свідчить про психічний розлад суб’єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, за наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність. Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільне небезпечного діяння (злочину); б) вказане діяння передбачене Законом про кримінальну відповідальність як злочин; в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність; ґ) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми). Медичним критерієм є психічний розлад. Обґрунтованою є думка І.А. Кудрявцева, який вважає, що «обмежена осудність - це не стан проміжний між осудністю і неосудністю, і тим більше не перманентний стан, обумовлений тільки ступенем виразності психічної патології, а динамічний варіант чи, точніше, динамічний параметр осудності, особлива зона усередині континуума осудності, що виникає при деякій констеляції ситуаційних, психопатологічних і патоперсонологічних диспозицій». Деякі вчені спробували дати повний перелік подібних аномалій, додавши йому вичерпний характер [10, 278], однак представляється, що тут можливий лише приблизний перелік психічних розладів, що не досягають станів, що утворюють медичний критерій неосудності.