Порівняння ефективності традиційних схем антиконвульсивної терапії і терапії ламікталом епілепсії. Розробка диференційованої терапії резистентних форм епілепсії з застосуванням ламікталу в залежності від виду лікування (монотерапія та додаткова терапія).
Аннотация к работе
Епілепсія - медико-соціальна проблема, значення якої обумовлене в першу чергу великою розповсюдженістю захворювання (Brodie M. et al.,1997), багатогранністю клінічних проявів, які охоплюють не лише безліч епілептичних приступів, а і психічних порушень (Болдырев А.И., 1971, 1997, Максутова А., Фрешер В., 1998, Казаковцев Б.А., 1999, інші), тривалістю та прогредієнтністю більшості її форм, значним рівнем смертності (Cockerell O., Shorvon S., 1996, Brodie M. et al., 1997), соціальними наслідками (Болдырев А.И., 1997). Це стало приводом до появи положення відносно “межі росту ефективності” сучасних препаратів (Hannah J., Brodie M., 1998) та відповідно до зосередженості на застосуванні препаратів з меншою кількістю побічних впливів та на дослідженнях, направлених на зменшення негативних наслідків лікування. Але накопичення даних про досить значні побічні ефекти ламікталу, зокрема алергічні (Schlienger R. et al., 1998), зумовлюють постійний пошук більш досконалих схем його дозування як у монотерапії, так і при додатковій терапії. Вивчити та оцінити вплив антиконвульсанту ламіктал на психічний стан (когнітивні здібності, емоційну сферу, поведінку) хворих на резистентну епілепсію. Особистий внесок у праці, які виконані у співавторстві, полягав у наступному: у статті 5, згідно зі списком праць, опублікованих за темою дисертації, автором самостійно викладено висновки щодо ролі ламікталу в лікуванні хворих на резистентну епілепсію з вторинно генералізованими припадками, поліморфними та нічними припадками; у статті 6 здобувачем самостійно досліджено зміни психічного стану хворих під час лікування ламікталом та зроблено висновки стосовно ролі ламікталу в покращенні стану хворих з депресивними розладами; у статті 8 автором здійснено відбір, клінічне обстеження, лікування хворих на резистентну епілепсію, узагальнення результатів лікування; у статті 10 автором здійснено узагальнення результатів лікування, аналіз відповідності змін у психічному стані хворих ступеню антиконвульсивного ефекту; у статті 13 автором здійснено відбір хворих на резистентну епілепсію з психічними розладами, оцінка антиконвульсивного ефекту ламікталу та змін у психічному статусі хворих; у статті 14 автором проведено оцінку антиконвульсивного ефекту ламіктала у хворих на резистентну епілепсію з деменцією; у статті 15 автором проведено відбір хворих на парціальну резистентну епілепсію з психічними розладами, узагальнення даних щодо антиконвульсивного ефекту; у статті 16 автором проведено аналіз ролі препаратів вальпроєвої кислоти і їх дози у походженні ускладнень під час додаткової терапії ламікталом хворих, які отримують вальпроєву кислоту; у статті 17 автором здійснено відбір та лікування хворих ламікталом, аналіз впливу ламікталу на психічний стан хворих.Перевага симптоматичних форм епілепсії з парціальними припадками зумовила характер лікування, який отримували хворі до призначення лікування ламікталом: 49% хворих лікувалися карбамазепінами у поєднанні з препаратами, які активують ферменти печінки, 26% - карбамазепінами у поєднанні з препаратами вальпроєвої кислоти. Таким чином, основними досліджуваними групами хворих були хворі з первинно генералізованими припадками (перша група) та парціальними припадками з або без генералізації (друга група). Для більш ретельного аналізу ефекту ламіктала в кожній групі було виділено підгрупи хворих у залежності від отримуваної терапії: 1) - монотерапія ламікталом; 2) - додаткова терапія ламікталом хворих, які приймали антиконвульсанти, що активують ферменти печінки (карбамазепіни, фенобарбітал, діфенін); 3) - додаткова терапія ламікталом хворих, які приймали антиконвульсанти, що активують ферменти печінки в поєднанні з препаратами вальпроєвої кислоти; 4) - додаткова терапія ламікталом хворих, які приймали препарати вальпроєвої кислоти. Також було досліджено 2 контрольні групи: 1) - 23 хворих з первинно генералізованими припадками, які отримували препарати вальпроєвої кислоти в моно-чи політерапії; 2) - 51 хворий з парціальною епілепсією та лікуванням карбамазепінами в моно-чи політерапії. Для монотерапії ламікталом (11 хворих) середніми дозами були 218,2 мг на добу (100-400 мг/добу), для додаткової терапії з антиконвульсантами, що активують ферменти печінки (40 хворих) - 130 мг на добу (100-300 мг/добу), для додаткової терапії з препаратами вальпроєвої кислоти (25 хворих) - 117 мг на добу (25-300 мг/добу).У дисертаційній роботі доведено доцільність застосування для лікування резистентних форм епілепсії антиконвульсивного препарату ламіктал: його призначення зменшує показники резистентності до лікування та, на відміну від традиційних схем лікування, призводить до покращання психічного стану хворих. Застосування ламікталу дозволяє подолати резистентність до лікування у 56,5% хворих на парціальну епілепсію та у 50% хворих на первинно генералізовану епілепсію. Лікування первинно генералізованих резистентних припадків найбільш ефективне при застосуванні монотерапії ламікталом (терапевтична ефективність становить 80%