Особливість встановлення семантичних груп в межах валентних розрядів дієслів. Аналіз головних класів віддієслівних іменників та прикметників. Характеристика семантичних груп лівобічних і правобічних поширювачів іменникових та прикметникових девербативів.
Аннотация к работе
Визнання системності мови в усьому обсязі її функціонування закономірно передбачає і системність звязків між її елементами. Тому дослідницькі пошуки в сучасній граматиці спрямовано насамперед на коло питань, що стосуються лексико-синтаксичної сполучуваності, взаємодії внутрішніх форм слів, а також сполучуваності в аспекті лексико-морфологічної та синтаксичної деривації. У сфері граматики української мови проблемам семантико-синтаксичної сполучуваності слів упродовж останніх десятиліть приділили багато уваги І.Р. Здійснений різнобічний аналіз семантичних груп у складі дієслівної та іменних лексико-граматичних категорій, а також систематизація властивих їм синтаксичних функцій відкрили шлях до комплексного дослідження віддієслівних дериватів - іменників та прикметників - щодо вияву їхніх семантичних та синтаксичних функцій у реченні, а також упливу категоріальних характеристик слів-мотиваторів на формування цих функцій. Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше виконано комплексне дослідження деривативних залежностей у категоріальних рядах “дієслово - іменник - прикметник”, зокрема простежено ступінь збереження та видозміни валентних властивостей слів, що містять спільну кореневу сему, але які внаслідок дериваційних процесів належать до різних частин мови; виявлено системні закономірності щодо зміни відмінкових форм обєктних синтаксем при віддієслівних дериватах у порівнянні з їхніми придієслівними відповідниками; досліджено дериваційну активність дієслів із валентним потенціалом від одного до шести, а також описано можливе синтаксичне оточення їхніх іменних дериватів; здійснено спостереження за реалізацією потенційної валентності субстантивних та адєктивних дериватів від багатовалентних дієслів.Вступі окреслено проблематику дослідження і напрямок лінгвістичного аналізу, обґрунтовано актуальність теми, визначено обєкт і предмет аналізу, сформульовано мету й завдання дисертації, подано джерела фактичного матеріалу, визначено методику дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їхньої апробації. А валентність - це зумовлена лексико-граматичними властивостями слова його потреба вступати у синтаксичний звязок з іншими словами, мати при собі певний набір синтаксичних позицій для обовязкового чи можливого заповнення їх одиницями передбаченої семантико-синтаксичної природи - відмінковими формами іменника, вжитого у предметному значенні. За ієрархією форм вираження обєктного значення центральне місце в синтаксичній системі української мови посідає знахідний відмінок, який є спеціалізованим виразником прямого обєкта, позаяк реалізує всі типи обєктних синтаксем: обєкт поширення дії чи стану, обєкт локативного предиката дії, обєкт процесу, обєкт ставлення, обєкт сприйняття тощо. Як і вихідний для нього давальний адресата, давальний обєкта переважно поширюється на назви осіб, підпорядковуючись дієсловам із семантикою допомоги, подяки, слугування, сприяння, шкоди: допомагати батькам, дякувати людям, потурати розбишакам, слугувати гостям, сприяти дітям і под. Орудний відмінок є репрезентантом функції обєкта дії чи стану при дієсловах на позначення володіння, керівництва, користування: (оперувати фактами, керувати діями, володіти майном, розпоряджатися часом); при дієсловах позитивного/негативного ставлення до обєкта (пишатися вчинком, милуватися краєвидом, легковажити небезпекою); спрямування інтересу на обєкт (цікавитися новинами, захоплюватися танцями, займатися вправами).Слово свої валентнісні властивості виявляє насамперед у предикативній позиції, тому можна стверджувати, що головним носієм валентності в мові є дієслово, оскільки предикативна позиція є його первинною і основною категоріальною функцією. Інші елементи структури речення, що здатні транспонуватися у предикативну позицію, зокрема іменники та прикметники, мають співвідносні з дієсловом-присудком валентнісні властивості щодо обєктної синтаксеми, які розвинулися в них або внаслідок переходу їх у предикативну синтаксичну позицію, або на основі семної спорідненості з дієслівним предикатом. Що глибше дериват проникає в семантичну сферу частини мови, то значніших трансформаційних змін граматичної форми зазнають залежні від нього іменники, присутність яких зумовлена мотиватором. Поза сферою впливу дієслова залишаються обставинні значення відмінків, тому віддієслівні деривати практично повністю «успадковують» сполучуваність дієслова з відмінковими та прийменниково-відмінковими формами іменників із необєктним (обставинним чи атрибутивним) значенням. У девербативах чітко виявляється така закономірність: що ближче семантично перебуває дериват до твірної бази, то більше в ньому виявляється категоріальних рис базового слова і менше рис того класу слів, який він представляє формально.