Закономірності в історичному розвитку біографічної прози. Аналіз співвідношення об’єктивного та суб’єктивного – історичної правди та художнього домислу – у творах літературної біографії. Жанрова специфіка традиційної та сучасної літературної біографіки.
Аннотация к работе
(Тут і далі слід мати на увазі, що біографістика - це сукупність знань, добутих в результаті дослідження жанру біографії або науковий напрям, що займається його вивченням; біографіст - дослідник написаного в жанрі біографії; біографіка - літературна творчість у жанрі біографії). • біографіка з огляду на її актуалізацію в літературній практиці має поліжанровий характер - являє собою “жанрове дерево”, від якого відгалужуються, в своїй основі теж біографічні, інші численні жанри: автобіографія, мемуар, сповідь, щоденник, дорожні нотатки, епістола або лист, “сімейна хроніка” тощо.Зазвичай дослідники жанру біографії обмежуються вивченням біографій “писаних”, таких, що зявилися за історичної культурної памяті. Проте є цілковитий резон вести мову і про жанр біографії “неписаної”, доісторичної, архаїчної, саме тієї біографії, яка сама жанрово й не усвідомлювала себе біографією, але у якій і слід добачати усе архетипне для біографій пізніших, створених людиною вповні окультурненою. Тут ідеться не тільки про біографію “абсолютно всезагальних” персон (богів, героїв, титанів тощо), але й про “біографії” речей, явищ, оскільки в архаїчній свідомості (аніматичній, анімістичній, тотемістичній) “живим”, “одушевленим” було геть усе у природі і “відтворювало” у міфах (через посередництво людської свідомості, в якій субєкт і обєкт пізнання не розокремлювались) свій власний “життєвий шлях”, свою “особисту долю”, своє “походження”, свою “генеалогію”. Проте наразі однієї лише незмінної номінальності не вистачить для неухильного збереження родової ознаки жанру - принципово вирішальний ресурс мусить надійти від чітко окресленої породжувальної функціональності жанру, яка перегукується із тим, що Сократ у своєму методі евристики називає майстерністю “повивальної бабки” - “допомагати думці, яка міститься у свідомості людини, зявлятися на світ”, але зявлятися, певна річ, у строго принагідній формі: якщо це епос, то в нього породжувальна функція великої за обсягом й універсально значущої оповіді (і не інакше); якщо це ліричний вірш, то в нього породжувальна функція короткого інтимного віршового саморозкриття особи (і тільки так); якщо це біографія, то в її сюжетно-композиційному обрамленні мусить народжуватись і точитися оповідь про чийсь життєвий шлях.