Охорона дитинства в Україні. Відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 Кримінального кодексу). Особливості об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину. Удосконалення положень чинного кримінального законодавства.
Аннотация к работе
Дійсно, умисне вбивство залишається на сьогодні одним із найтяжчих злочинів, тобто має високий ступінь суспільної небезпеки. Вбивство ж безпорадної та беззахисної істоти немовляти, яке навпаки «внаслідок її фізичної і розумової незрілості, безпомічності потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, такі після народження», завжди викликало обурення в суспільстві, особливо якщо останнє вчиняється жінкою, що народила цю дитину і за законами природи мала б захищати та піклуватися про неї. У комплекс заходів, що вирішують це важливе завдання, входить і встановлення відповідальності за умисне вбивство матірю своєї новонародженої дитини (ст. 5 Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду, затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 19.02.96 р. за № 31 (далі Інструкція), живонародження це повне лишання або витягнення продукту зачаття з організму матері, незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі, як: серцебиття, пульсація пуповини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента [4]. Важливим критерієм визначення живонародженості дитини є також її життєздатність, що є істотною умовою, яка забезпечує можливість існування дитини поза зв’язком з організмом матері та може вплинути на стійкий опір дитини зовнішнім шкідливим умовам тощо.