Життєвий і творчий шлях Родіонова, його ідейно-творча еволюція. Аналіз роману "Наше преступление", "Жертвы вечерние" в контексті російської прози кінця ХІХ – початку ХХ століть. Оцінка літературної спадщини Родіонова, її місце і значення в літературі.
Аннотация к работе
В останні роки цей період історії літератури інтенсивно вивчається, але в центрі уваги дослідників - і це правомірно - найбільш знані письменники, такі, як І. Проте література цієї доби представлена також багатьма іменами менш відомих письменників, без вивчення художньої спадщини яких не можна відтворити обєктивну картину літературного процесу. До 1917 року він опублікував нариси з життя донського козацтва, роман “Наше преступление” (1909), билину “Москва-Матушка” (1911), історико-публіцистичну книгу “Тихий Дон” (1914), низку публіцистичних статей про першу світову війну і політичну ситуацію в Росії. За радянських часів імя Родіонова в курсах історії російської літератури згадувалося неодмінно з епітетом “чорносотенець”, відтак твори його не перевидавалися і не вивчалися. Запєвалов 1992 року перевидав книгу Родіонова “Тихий Дон” і супроводив її змістовною статтею “Литературная судьба Ивана Родионова и его книга “Тихий Дон””, в якій категорично заперечив версії про Родіонова як можливого “співавтора” Шолохова і зробив такий висновок: “Можливо, читач знайде в його творах чимало спірного і навіть неприйнятного, але його імя не викреслити з історії”.Тогочасна критика ставила роман в один ряд з творами про життя села Чехова, Буніна, О.Толстого, а відомий юрист А.Ф.Коні висунув його на Літературну премію ім. Подіям громадянської війни присвятив роман “Жертвы вечерние” (1922), в якому зображено один із трагічних епізодів громадянської війни - “льодовий похід” армії Корнілова, учасником якого був письменник. У журналі “Современник” Амфітеатров опублікував велику статтю “Литературные впечатления”, в якій піддав суворій критиці твори “земского начальника” Родіонова, “барина” Буніна і “графа” О.Толстого, в яких, на його думку, сільське життя змальоване безнадійно чорними фарбами. Підсумовуючи їх, автор робить такі висновки: 1) роман став подією в літературному житті, оскільки на нього відгукнулися всі провідні періодичні видання; 2) той факт, що і в позитивних, і в негативних відзивах роман “Наше преступление” зіставлявся з творами Л.Толстого, Чехова, Буніна, О.Толстого, засвідчував визнання його високих художніх достоїнств. Ідейно-образна концепція твору виявилася неадекватною задуму, бо головна причина здичавіння народу не у відриві від нього класу освічених людей, як вважав автор, а в соціальних умовах життя.Вивчення творчої спадщини І.О.Родіонова в контексті російської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть дало підстави зробити висновок про те, що в ній правдиво відображено події одного із драматичних періодів історії Росії ХХ століття. Незважаючи на те, що цей період привертав увагу багатьох письменників і відбився в численних художніх творах, письменникові вдалося відкрити нові грані дійсності, показати людину часу з нових позицій. Хоч за своїми політичними поглядами Родіонов був виразником інтересів панівних класів, його художнє бачення життя народу і революційних подій дозволяє говорити про гуманістичну сутність його творчості. Родіонов уперше в російській літературі показав пияцтво як національну трагедію і звинуватив у цьому уряд і панівні класи. На основі особистих вражень Родіонов написав в еміграції роман “Жертвы вечерние”, що був одним із перших творів у російській літературі XX століття, який показав жорстоку правду громадянської війни очима тих, хто боровся проти радянської влади.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Вивчення творчої спадщини І.О.Родіонова в контексті російської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть дало підстави зробити висновок про те, що в ній правдиво відображено події одного із драматичних періодів історії Росії ХХ століття. Незважаючи на те, що цей період привертав увагу багатьох письменників і відбився в численних художніх творах, письменникові вдалося відкрити нові грані дійсності, показати людину часу з нових позицій. Хоч за своїми політичними поглядами Родіонов був виразником інтересів панівних класів, його художнє бачення життя народу і революційних подій дозволяє говорити про гуманістичну сутність його творчості.
У романі “Наше преступление” змальовано реалістичні картини занепаду села, моральної деградації людей від масового пияцтва. Родіонов уперше в російській літературі показав пияцтво як національну трагедію і звинуватив у цьому уряд і панівні класи. Цей аспект роману робить його актуальним і в наш час, оскільки проблема пияцтва - одна з дуже гострих соціальних проблем Росії і України.
Під час першої світової війни письменник виявив себе талановитим публіцистом. У своїх статтях і нарисах він закликав народ захищати вітчизну, категорично виступав проти намагання більшовиків розвалити армію і розколоти суспільство. Це була не шовіністична, а патріотична позиція, яку поділяло багато письменників. У газеті “Армейский вестник”, редактором якої він був протягом 1915-1917 років, Родіонов прославляв героїзм російських солдатів, закликав народ до єдності перед загрозою зовнішніх і внутрішніх ворогів. Небезпечними внутрішніми ворогами він вважав більшовиків на чолі з Леніним. Газета інформувала солдатські маси про політичні події в Петербурзі, про діяльність Тимчасового уряду, про політику більшовиків. Публіцистика Родіонова є важливим джерелом вивчення історії першої світової війни і політичної ситуації в Росії напередодні Жовтневої революції.
На основі особистих вражень Родіонов написав в еміграції роман “Жертвы вечерние”, що був одним із перших творів у російській літературі XX століття, який показав жорстоку правду громадянської війни очима тих, хто боровся проти радянської влади. Твір вперше розглянуто в контексті радянської літератури про революцію і громадянську війну, розкрито його сильні і слабкі сторони. Роман фактично поставив питання про другу правду в зображенні революції. Офіційна радянська ідеологія визнавала тільки одну правду - правду революційного народу. Проте сама історія зіткнула у протиборстві дві правди і не давала переваги жодній із них. Разом з тим не можна не бачити, що Родіонов показував події з позиції своєї правди, відтак у його творі також показана не вся правда, а напівправда. У дисертації зроблено висновок про те, що велика правда історії доступна митцям, вільним від політичних пристрастей, здатним оцінювати події з позицій загальнолюдських цінностей.
Творча спадщина Родіонова не є однорідною. Сильна сторона її - правдиве зображення життя, постановка гострих суспільних проблем, вірність традиціям російської реалістичної літератури. Слабка сторона - схильність до натуралістичної описовості, надмірна політична тенденційність, яка в останній період життя і творчості письменника перейшла в проповідь шовінізму і містицизму.
У творчості письменника є чимало спірного і неприйнятного для сучасного читача, проте в ній поставлені також і такі проблеми, що не втратили своєї актуальності в наш час. У звязку з цим вона повинна посісти своє місце в історії російської літератури XX століття.
Список литературы
Гетманец А.О. Забытый русский писатель // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Серія: Літературознавство. - 2000. - Вип.1 (25). - С. 214-217.
Гетманец А.О. Роман о трагедии русского народа // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди - Серія: Літературознавство. - 2001. - Вип.1 (28). - С. 153-157.
Гетманец А.О. Два “потока”, две правды // Вісник Сумського державного університету. - Серія: Філологічні науки. - 2001. - № 8 (29). - С. 55-61.
Гетманец А.О. М.А.Шолохов и И.А.Родионов // Південний архів. - Збірник наукових праць. Філологічні науки. - Вип.ХІІ. - Херсон. - 2001. - С. 118-121.
Гетманец А.О. Проблема преступления и наказания в романе И.А.Родионова “Наше преступление” // Шестые чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица. - Харьков. - 2001. - С. 11.
Гетманец А.О. О творчестве И.А.Родионова // Седьмые чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица. - Харьков. - 2002. - С. 11-13.
Гетманец А.О. И.А.Родионов - военный публицист // Вісник Сумського державного університету. - Серія: Філологічні науки. - 2002. - № 3 (36). - С. 158-160.
Гетманец А.О. И.А.Родионов и Л.Н.Толстой // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди - Серія: Літературознавство. - 2002. - Вип. 2 (31). - С. 113-115.
Гетманец А.О. Роман И.А.Родионова “Наше преступление” подогнем критики // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди - Серія: Літературознавство. - 2003. - Вип.1 (33). - С. 93-97.