Основні причини та передумови проведення царським урядом інвентарної реформи 1847-1848 рр., позитивні та негативні аспекти її впровадження в життя. Економічна, соціально-політична та національна суть реформи Російської держави на Правобережній Україні.
Аннотация к работе
Міністерство освіти і науки України Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського Кафедра історії України Курсова робота Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні студентки ІІ курсу гр.. Суть інвентарної реформи 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні Розділ ІІІ. Проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. було зумовлене посиленням антикріпосницької боротьби селянства і прагненням царського уряду привернути на свою сторону селянство в боротьбі проти польських поміщиків, більшість яких відстоювала відновлення Польської держави в кордонах 1772 р. і відокремлення її від Російської імперії. Щодо істориків, які працювали над даною темою, можна виділити: Ф.І. Ястребова, Б.Д. Лановика, В.Г. Веригу, І.О. Гуржія. Ястребов Ф.І. у своїй монографії подає детальний опис розвитку України в першій половині XIX ст. Вериги ставить своїм завданням дослідити історію нашої Батьківщини кінця XVIII - початку XIX ст., де автор на основі широкого кола історичних джерел подає детальний опис суспільно-політичного та економічного життя українських земель в зазначений період. Автор досить детально досліджує становище українського селянства та поміщиків у дореформений період, передумови впровадження селянської реформи 1861 р., подає аналіз інвентарної реформи, її значення та вплив на подальшу долю українського селянства. Також автор подає нам відомості про селянські рухи 40-х рр., спричинені впровадженням інвентарних правил. На початку XIX ст. в Україні налічувалося девять губерній: на Лівобережжі - Полтавська, Слобідсько-Українська і Чернігівська; на Правобережжі - Волинська, Київська і Подільська; на півдні - Катеринославська, Таврійська і Херсонська та три генерал-губернаторства, до яких входили губернії. У зазначений період в Україні домінуюче становище займало поміщицьке землеволодіння: У складі Російської монархії Лівобережна і Слобідська Україна -68-70% усієї землі Правобережна Україна -75% Південна Україна -68% Австро-Угорської монархії Східна Галичина -96% Північна Буковина -69% Закарпаття -90% Основними володільцями заселених та незаселених земель були поміщики. Вищенаведені дані стверджують, що основна частина дрібно маєткових поміщиків припадала на губернії Лівобережної України.