Відображення латинських запозичень у репрезентативних українських лексикографічних джерелах. Особливості переймання латинських елементів під впливом екстралінгвальних чинників. Латиномовні запозичення у складі української суспільно-політичної лексики.
Аннотация к работе
Тому сучасний стан будь-якої мови - це наслідок її довготривалої історії розвитку під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, які в реальній мовній дійсності тісно поєднуються. Гетерогенна лексика будь-якої мови дуже різноманітна як із генетичного, так і з функціонального та структурного погляду. Оскільки народи Центральної та Східної Європи знову звертаються до латинської традиції в пошуках свідчень власної - а разом з тим європейської - ідентичності, то дослідження впливу античної культури стає для них особливо актуальним і вимагає нових методологічних засад у вивченні спільної мовної спадщини. У роботі використано такі методи дослідження: описовий, який дав можливість інвентаризувати лексичні одиниці латинського походження і пояснити особливості їх функціонування на відповідному етапі розвитку мови-реципієнта; зіставний, який спрямовано на системне порівняння явищ української мови з іншими мовами з метою виявлення їх специфіки;У кожному випадку автори враховують різні соціомовні ситуації, розглядають соціологічні, психологічні та лінгвістичні аспекти складного процесу впливу однієї мови чи обопільного впливу мов. Разом із цим висловлюється сумнів щодо правомірності використання терміна “латинізм” у словянських мовах, оскільки словянські народи та їх писемність, мовляв, так пізно зявилися на історичній арені, що не може бути й мови про латинське мовне середовище. Віташек-Самборська) пропонують вважати джерелом запозичення не первісне етимологічне джерело, а найближче, тобто ту мову, у якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови у мову-реципієнт. Вважаємо, що збіг у часі впливу латини на західноєвропейські землі і мови та відсутність тогочасної лексикографічної фіксації “нових” лексем, значною мірою обмежують дію цих критеріїв. Відповідно до типу та функціонального призначення вони подають докладну інформацію про першоджерела латинських лексем, шляхи їх входження у мову-реципієнт та наявність відповідників у споріднених мовах (ЕСУМ), семантичну структуру латинських етимонів (ЛУС, ЛРС), час першої фіксації запозичень у писемних памятках і розвиток їх семантичної сутності (ССУМ, ІСУЯ, СУМ XVI-XVII ст.) та значення латинізмів у сучасній українській літературній мові (СУМ, СІС).