Розкриття історичної динаміки становлення інтерсуб"єктивності як засобу подолання обмеженості "філософії суб"єкта" та виявленні специфіки естетичного виміру інтерсуб"єктивності. Художня комунікація як складова інтерсуб’єктивного характеру мистецтва.
Аннотация к работе
Процес становлення й утвердження в умовах 90-х років незалежної української держави не міг не позначитися на розвитку гуманітарних наук в цілому і естетики, зокрема. Вивчення феномену інтерсубєктивності дозволяє виявити творчий потенціал особистості, її практичні можливості в удосконаленні процесу художньої творчості, процесу створення й сприймання мистецького твору. Іншими словами, дослідження інтерсубєктивності в її естетичному вимірі демонструє опосередкованість процесу індивідуальної художньої творчості та процесу сприйняття художнього твору різноманітними феноменами соціокультурного характеру (традиціями, передсудами, колективними очевидностями, архетипами тощо). Виокремлені нами роботи, написані протягом майже тридцяти років, репрезентують різних авторів і різні підходи до проблеми західноєвропейської естетичної теорії, проте всі вони підтверджують доцільність її вивчення, активного використання - у більш ранніх роботах остання теза подавалась як засіб утвердження марксизму через критику немарксистських поглядів - так і введення у теоретичний ужиток в Україні. Ці автори, вносячи в психологію художньої творчості чимало принципово нового (психологія творчого процесу, значення внутрішнього світу митця, морально-психологічні протиріччя в структурі руху “митець-твір-образ”, множинність інтерпретації твору та інш.) все ж значною мірою продовжуть традиції закладені в 30-ті роки видатним російським психологом Львом Виготським. інтерсубєктивність філософія естетичний мистецтвоУ вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, виявляється ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, зясовуються питання теоретичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження. В першому розділі - “Історико-філософський вимір інтерсубєктивності”-автор ставив перед собою завдання розкрити історико-філософський процес розробки поняття інтерсубєктивності. Феномен інтерсубєктивності був визначенний автором, як нова парадигма філософії вцілому, та філософії культури зокрема. Не зважаючи на той факт, що поняття “інтерсубєктивність” утверджується лише в філософії ХХ сторіччя, його становлення охоплює весь період новоєвропейської філософії. В розділі реконструйована логіка становлення інтерсубєктивної проблематики в новоєвропейськмій філософії, спираючись на аналіз концепцій Р.В першому підрозділі другого розділу - “Субєктивна та інтерсубєктивна парадигми у розумінні мистецтва” - автор дав визначення субєктивної та інтерсубєктивної парадигми в розумінні мистецтва і виокремив основні характеристики кожної з них. У звязку з цим автор виявив наступні провідні риси субєктивної парадигми: по-перше, твір мистецтва розуміється як символічна річ, в яку автор вкладає певний субєктивний зміст; по-друге, субєктивний зміст твору виявляється у грі не менш субєктивних параметрів його сприйняття реципієнтом; таким чином, мистецтво в цілому є цариною субєктивних переживань; по-третє, якщо мистецтво є цариною переживань, його головна функція полягає в тому, щоб нести задоволення; мистецтву відмовляють у відношенні до істини та, таким чином, позбавляють пізнавального значення; по-четверте, в межах субєктивної парадигми визначна роль відводиться проблемі генія, оскільки лише він, завдяки особливостям власної субєктивності, може виступати справжнім творцем художнього твору. Під інтерсубєктивною парадигмою в розумінні мистецтва автор має на увазі настанову, відповідно до якої мистецтво інтерпретується як феномен, здатний виявляти істину буття, залучаючи тим самим людину до першоджерел культури. У звязку з цим, автор виокремив наступні основні риси цієї парадигми: по-перше, твір мистецтва розглядається як специфічний феномен, в якому, у вигляді певних культурних універсалій, маніфестує себе істина буття; по-друге, сприйняття художнього твору є залученням реципієнта до маніфестованої у творі істини та відповідних культурних універсалій; по-третє, головними функціями мистецтва як раз і є таке залучення людини до істини та, відповідно, першоджерел культури, а також розкриття нових аспектів істини буття (пізнавальна функція); по-четверте, творець осмислюється не як геній, який завдяки своїм неординарним субєктивним якостям створює шедевр, а як “медіум”, посередник між істиною буття та людьми; він є лише “стежкою”, якою являє себе людству істина. Якщо твір є виключно виявом індивідуально-психологічних властивостей митця, то зрозуміти художній твір можна лише через розуміння індивідуальної біографії автора.У першому підрозділі третього розділу - “Методологія інтерсубєктивного підходу: можливість застосування до естетичної проблематики”-розкриваються провідні поняття інтерсубєктивної методології - “традиція”, “передсуди”, “архетип” - а також демонструються можливості їх аплікації до естетичної теорії. Так само, як людина не може трансцендувати свій культурний світ, мистецтво також завжди належить власному культурному світу. У підрозділі автором виокремлюються два аспекти ест