Дослідження Інтернет-комунікації, аналіз її конститутивних складників: модифікації структурно-мовних рівнів, становлення жанрової системи, формування нових ознак мовної особистості і мовної картини світу. Встановлення терміносистеми Інтернет-комунікації.
Аннотация к работе
Шерман свідчать про те, що у словянському мовознавстві приділяється велика увага вивченню комунікативно-прагматичних і функціональних особливостей Мережі. У роботах, присвячених мовному розвиткові російськомовного сектора Інтернету - Рунету, все частіше розглядаються проблеми функціонування мови в Інтернеті, взаємодії норми й узусу, взаємовпливу усної і письмової мови і виникненню нової, мережевої, форми мови (Л.Ю. Феномен Інтернет-комунікації ми визначаємо як інтерактивну міжособистісну комунікацію, що вимагає вивчення в двох основних аспектах - когнітивно-прагматичному й лінгвокультурологічному, оскільки ці наукові галузі дозволяють досліджувати обєкт (Інтернет-комунікацію) одночасно в різних парадигмах лінгвістичного знання (антропоцентричній, функціональній, комунікативній, когнітивній, лінгвогендерологічній, текстоцентричній, соціолінгвістичній, психолінгвістичній, лінгвокультурологічній). Когнітивний підхід дає підстави виділити такі напрями дослідження Інтернет-комунікації: знаки Мережі в проекції на культурні реалії соціуму; види й типи знань, представлених в Інтернет-комунікації, і правила їх інтерпретації; проблема категоризації людського досвіду в Інтернет-комунікації; мовна свідомість відвідувачів Мережі як опосередкований мовою образ світу тієї або іншої культури, вербалізована частина свідомості, доступна вивченню за допомогою лінгвістичних методів; концептуальне поле Інтернету як відображення специфіки національної й міжнаціональної свідомості. Лінгвокультурологічний підхід у нашому дослідженні виявляється в таких напрямах: фіксація мовою й культурою особливостей репрезентації віртуальних співтовариств і віртуальних особистостей; лінгвокультурологічна реалізація колективного й індивідуального в комунікативній ситуації Рунету; нормативність знакових систем мови й культури в Рунеті, їх взаємообумовленість; гендерний складник Інтернет-комунікації, представлений у теоріях гендерної субкультури, стирання гендерних відмінностей, мовного співтовариства, Кіберспік, які дозволяють описати практично всі існуючі мовні “гендерні” практики і проінтерпретувати з позицій гендерної теорії особливості мережевої комунікації; типологія віртуальних особистостей як результат комунікативної мережевої практики; Рунет як лінгвокультурологічний феномен, що склався в російськомовному просторі Інтернету.У розділі 1 “Теоретичні основи дослідження Інтернет-комунікації” розробляється поняття Інтернет-комунікації, визначаються його когнітивно-прагматичні складники; досліджується специфіка норми й узусу в Інтернет-комунікації, реалізація дихотомії ‘норма - узус’ у віртуальному дискурсі; ідентифікуються ознаки віртуального дискурсу, розглядається співвідношення понять гіпертекст і віртуальний дискурс; обґрунтовується ключове значення категорії віртуальна мовна особистість у когнітивно-прагматичній організації Мережі. Віртуальний дискурс ми визначили як комунікативну подію Мережі, комунікативну ситуацію, зафіксовану в гіпертексті; системний процес кореляції символьно-мовного спілкування віртуальних комунікантів, спосіб представлення віртуальних мовних особистостей в єдності психологічних, соціальних, національних, етичних та інших характеристик. Сама історія формування терміна віртуальний дискурс свідчить про становлення лінгвістичної парадигми Інтернет-комунікації, формування термінологічної системи, де ключовим є поняття віртуальності. Ми визначили пять комунікативно-прагматичних параметрів взаємодії гіпертексту й віртуального дискурсу: 1) вони належать до різних рівнів організації мережевої комунікації - структурно-функціонального й комунікативно-прагматичного; 2) актуальність і потреба тих або інших сторінок гіпертексту визначають прагматичну організацію дискурсу; 3) якщо віртуальний дискурс - це комунікативна подія, то гіпертекст - результат самого факту тієї або іншої комунікативної події, комунікативної ситуації, зафіксований у віртуальному часі й просторі; 4) дискурс включає гіпертекст, формується на його основі, у той же час створює нові відгалуження гіпертексту - дискурси, застиглі в текстах; 5) механізми функціонування гіпертексту засновані на комунікативній доцільності, оскільки реципієнт гіпертексту сам конструює його структуру. Розроблений термінологічний апарат лінгвістичного дослідження Мережі фіксує не тільки процес закріплення наукового знання в новій парадигмі, але й створює перспективи для розгляду типологічного розвитку Інтернет-комунікації, визначає методологію та методику її аналізу.У висновках дається теоретичне узагальнення результатів проведеного дослідження, підкреслюються когнітивно-прагматичні й лінгвокультурологічні властивості Інтернет-комунікації, що виявилось у дослідженні її конститутивних складників: модифікації структурно-функціональних рівнів, становленні жанрової системи, вербальної представленості значущих концептів, формуванні нових ознак мовної особистості й мовної картини світу і, як результат цих процесів, установленні терміносистеми Інтернет-комунікації. Інтернет-комунікація остаточ