Сучасна природа та зміст категорії "інтелектуальні ресурси". Формування інтелектуальних ресурсів, адекватних сучасному рівню розвитку постіндустріальної економіки. Чинники та механізми залучення інтелектуальних ресурсів в економічний розвиток країн.
Аннотация к работе
Сучасний етап світогосподарського розвитку характеризується тим, що вирішального значення набуває фактор, повязаний з інтелектуальною складовою соціально-економічних процесів, а саме - інтелектуальні ресурси, які безпосередньо визначають параметри економічного зростання, створюють підвалини для інноваційного розвитку та формування постіндустріального суспільства. Саме тому дослідження сутності, ролі та механізмів інтенсивного використання інтелектуальних ресурсів як фактора соціально-економічного розвитку суспільства стають нагальним завданням сучасної вітчизняної та іноземної економічної науки. Серед багатьох причин цього слід назвати і відмінності у нерівномірному нагромадженні потенціалу інтелектуальних ресурсів, відсутність взаємодії між фундаментальною і прикладною наукою, різну інтенсивність інноваційної діяльності, а найголовнішим є те, наскільки дієвий механізм використання інтелектуального потенціалу тією чи іншою країною. Сучасні тенденції розвитку інтелектуальних ресурсів, їх формування та використання як чинника економічного зростання країни на інноваційній основі є предметом дослідження українських науковців: В.Александрової, О.Амоші, Л.Антонюк, Ю.Бажала, О.Білоруса, Л.Гальперіної, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Губського, О.Грішнової, Я.Жаліла, Д.Ільницького, І.Каленюк, О.Каніщенко, О.Кендюхова, Б.Кваснюка, Г.Климка, А.Кредисова, Д.Лукяненка, Ю.Макогона, С.Мочерного, В.Новицького, Є.Панченка, Ю.Пахомова, А.Поручника, А.Румянцева, В.Семиноженка, В.Сіденка, А.Філіпенка, О.Федірка, В.Чужикова, Н.Чумаченка, А.Чухна та інших. У дисертації використано широкий інструментарій загальноприйнятих методів наукового дослідження: наукової абстракції з використанням принципу єдності теорії і практики (при дослідженні сутності і особливостей процесу інтелектуалізації - в п.1.1, визначенні сутності та змісту категорії "інтелектуальні ресурси" - в п.1.2), статистичного якісного і кількісного аналізу (при визначенні якісних та кількісних параметрів розвитку інтелектуальних ресурсів - в п.2.1), порівняльного аналізу (при дослідженні рівнів розвитку інтелектуальних ресурсів у провідних країнах світу - в п.2.2), групувань і класифікації (при визначенні ступеня розвитку інтелектуальної економіки в різних країнах - у п.2.3), економіко-математичного моделювання впливу процесу інтелектуалізації на економічний розвиток країн.У розділі 1 “Теоретичні засади дослідження сутності та ролі інтелектуальних ресурсів у сучасному світовому господарстві” узагальнюються теоретико-методологічні підходи до визначення категорії “інтелектуальні ресурси”, досліджуються особливості процесу інтелектуалізації, сутність та зміст інтелектуальних ресурсів, їх роль у формуванні постіндустріальної, інтелектуальної економіки, адекватній сучасному етапу розвитку світового господарства. Одним з домінуючих чинників підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни, збереження та поліпшення досягнутих нею позицій виступає нагромаджена сукупність інтелектуальних ресурсів, адекватних вимогам сучасної інформаційної революції та здатних забезпечити інноваційний характер розвитку країни, єдино можливий в сучасному глобалізованому середовищі. Дослідивши різні концептуальні підходи щодо розуміння цих категорій, автор обґрунтовує визначення сутності інтелектуальних ресурсів через необхідність розширення їх змісту: поруч із людиною як носієм інтелекту та субєктом інтелектуальної діяльності ця категорія включає і результати цієї діяльності, які в сукупності створюють нову якість процесу праці та виробництва, трансформуючи і перетворюючи всю систему економічних відносин як на національному, так і на глобальному рівнях. Дисертантом узагальнено існуючі підходи у визначенні постіндустріального суспільства ("постіндустріальне суспільство", "інформаційне суспільство", "суспільство, засноване на знаннях", "суспільство знань", "нова економіка", "економіка знань", "інформаційна економіка", "інтелектуальна економіка"), які є синонімічними, але найбільш вдалим, на думку автора, є поняття "інтелектуальна економіка", що наголошує на домінуючій ролі інтелектуальних ресурсів у забезпеченні конкурентоспроможності та розвитку економіки країни. Вивчення теоретичних та практичних методик виміру інтелектуального розвитку дозволило автору прослідкувати їх еволюцію від найпростіших і загальних до більш складних і деталізованих підходів: індекс людського розвитку (враховує рівень освіченості людських ресурсів у взаємозвязку з рівнем добробуту та тривалістю життя); індекс суспільства, заснованого на знаннях (враховує кількісні та якісні індикатори освіченості та забезпеченості ІКТ населення, рівень витрат держави на інноваційний розвиток та показники якості і безпеки життя людей); система показників інноваційно-інтелектуального розвитку Директорату з підприємництва ЄС (включає пять груп показників щодо рівня освіченості, рівня державних і приватних витрат на НДДКР, розвитку інноваційн