Визначення особливостей впливу панафриканізму на організаційне оформлення єдності африканських держав. Дослідження та характеристика концептуального виміру проблеми політичної інтеграції, зокрема схем, запроваджуваних на Африканському континенті.
Аннотация к работе
Проблемам інтеграції приділяється все більша увага і в концепціях теоретиків та політичних діячів держав світової периферії, офіційних документах Руху неприєднання й інших регіональних/трансрегіональних обєднань країн Третього світу в контексті спроб визначення продуктивної збалансованості стратегій національного та групового піднесення, тобто в контексті однієї з провідних політичних тенденцій їхньої постколоніальної історії. До того ж початкові розходження в рівнях і масштабах господарського стану африканських спільнот, економічна залежність від колишніх метрополій і практично повна відсутність досвіду співробітництва між африканськими державами, перманентна політична нестабільність африканських режимів, а також невисокий рівень соціально-економічного розвитку молодих незалежних країн континенту серйозно стримували просування інтеграційних процесів й становлення континентальної організації. Проте, незважаючи на складні політичні та соціально-економічні проблеми, що стояли на заваді консолідації зусиль африканських народів, завдання господарської інтеграції країн континенту не тільки перетворюються в домінуючий напрям діяльності ОАЄ, але й доповнюються з 1990-х рр. могутнім потягом африканських держав до політичної єдності та відродження культурної самобутності. До цих явищ, скажімо, належали ризики наслідків „одноосібно-ізольованого” включення кожної з африканських країн до системи глобальних відносин; небезпека розєднання континенту за расовою ознакою на „арабську” та „негроїдну” частини; загроза його штучної еволюційної локалізації в межах колишніх колоніальних володінь, тобто в межах „англійської” і „французької” зон; фатальна перспектива розколу континентальних держав на блоки „соціалістичної та капіталістичної орієнтації” тощо. Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, зокрема у руслі програми „Глобальні пріоритети розвитку в регіональних і національних інтерпретаціях країн Азії і Африки (номер державної реєстрації 0105U002589)”.У першому розділі „Інтеграційні процеси в Африці: проблеми і виміри концептуального забезпечення” наданий понятійний вимір проблематики, його концептуальна основа, міститься огляд джерельної бази. У самостійну категорію робіт прикладного характеру, загальнотеоретична цінність яких мала безперечне значення для зясування автором визначальних закономірностей постколоніального розвитку африканських країн, на фоні якого, власне, і розгортались інтеграційні процеси, здається за доцільне виділити праці американських та європейських фахівців-африканістів, котрі зробили великий внесок у вивчення закономірностей розповсюдження афроцентристських тенденцій (Фаувел-Аймар Ф.К., Обенга Т., Брайссон Д., Банк Л., Ж. де Берніс, Верле М., Арзальер Ф., Хеллейнер Г., Каппель Р., Левалюа М.), в дослідження проблем становлення демократії в Африці (Браттон М., Маттес Р., Овусу М., Наттрасс Н., Сікінгс Дж., Клафам К., Чабал П., Макумбе Дж.), в аналіз процесів формування і функціонування політичних систем держав континенту (Пенуй М., Пуртє Р., Кеннеді П., Ердман Дж., Шефтел М.). Українські школи сходознавства та африканістики були започатковані в 1960-ті роки, зазнавши, в подальшому, свій розвиток в роботах Чернікова І.Ф. Інтеграційний феномен на африканських теренах протягом першого етапу його розвитку являв собою складне, різновекторне і, певною мірою, суперечливе явище, багатовимірність і суперечливість якого була природною й обумовлювалася зіткненням у часі та африканському просторі потужних історичних потоків - деколонізації континенту; державотворення африканських країн з одночасними вадами і перевагами усвідомлення їхніми тодішніми елітами інтеграційних потреб; власне процесу формування африканського політичного, економічного і соціального простору; напрацюванням підходів до розробки закономірностей і принципів міждержавної, регіональної та континентальної співпраці; протиріччями походження інтеграційної перспективи в Африці від двох взаємовиключних витоків - територіально-господарських комплексів колоніальних часів та панафриканістської ідеї обєднання зусиль африканських народів. Загальна ознака початкової фази інтеграційних процесів в Африці полягала в тому, що вони здійснювалися, по-перше, так би мовити „зверху вниз”, тобто виходячи з уявлень правлячих кіл африканських країн про потреби співпраці, а не з досвіду самих потреб, якого ще не було; по-друге, вони одразу ж охопили субрегіональні та континентальні виміри, оминаючи рівень міждержавної взаємодії, який ще не склався; по-третє, спрямовувались не стільки господарськими взаємозалежностями, скільки первинною постколоніальною ейфорією та, певною мірою, лідерськими амбіціями, з якими, зокрема, виявились повязані протистояння Касабланської групи та Афро-Мальгашського союзу чи недієздатність перших регіональних утворень.Відповідно до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки: - Інтеграційний рух на африканських теренах протягом досліджува