Визначення внутрішньоукраїнських суперечностей, що виникають у процесі інтеграції України до Євросоюзу. Шляхи вирішення внутрішньоєвропейських суперечностей. Ефективність політико-економічних реформ в Україні в рамках євроінтеграційних перетворень.
Аннотация к работе
Зясування суперечностей європейських інтеграційних процесів України та визначення шляхів їх розвязання, усвідомлення того, від чого варто і потрібно відмовитись, а що потрібно захищати як власний національний інтерес, дасть можливість краще зрозуміти як місце України у ЄС, так і систему структурних змін всередині українського суспільства. Предметом дослідження є суперечності, що спостерігаються на сучасному етапі розвитку ЄС та виникають на шляху євроінтеграційних перетворень в Україні, а також можливі шляхи їх розвязання. Верхня межа цього відрізка часу визначається закінченням у 2008 році терміну Плану дій „Україна - ЄС” та початком переговорів щодо прийняття нової базової угоди між Україною та ЄС. Для аналізу суперечностей інтеграційних процесів та пошуку шляхів їх подолання був використаний інституціональний метод, який у поєднанні зі структурно-функціональним методом дозволяє визначити основні інституційні суперечності, що виникають у процесі інтеграції України до ЄС; простежити інституційні зміни в ЄС, які є наслідком розширення організації; визначити необхідність проведення інституційних перетворень в Україні в контексті європейської інтеграції. Системний метод створив для нас можливість розглянути суперечності, що виникають у процесі інтеграції України до Європейського Союзу як цілісну систему, зміна елементів якої приводить до зміни усієї системи.У першому розділі - „Теоретико-методологічні підходи до аналізу європейських інтеграційних процесів та їх моделі розвитку”, який складається з двох підрозділів, - розкрито методологію дослідження європейських інтеграційних процесів, зясовано суть основних категорій „інтеграція”, „суперечність”, здійснено огляд наукових робіт за темою дисертації. У підрозділі 1.1 - „Категоріальний апарат дослідження європейських інтеграційних процесів та їх суперечностей” - охарактеризовано існуючі теоретико-методологічні підходи дослідження європейських інтеграційних процесів, їх суперечностей та визначено оптимальну концептуальну модель для аналізу суперечностей інтеграції України до ЄС. Визначено моделі розвитку європейської інтеграції, серед яких основними є: федеративна, яка передбачає запровадження фактичної солідарності, створення спільного європейського ринку вугілля та сталі, декларування ідеї про поступовий рух до федеративного устрою на території Західної Європи; модель європейської ідентичності, яка проголошує вироблення багаторівневої моделі співіснування різних народів та культур під спільним знаменником Європейського Союзу; інституціональна, яка характеризується поєднанням елементів наддержавної інтеграції та міжнародного співробітництва, культурою діалогу й компромісу, формуванням горизонтальних транснаціональних мереж взаємодії та ухвалення рішень; правова, що розглядається як процес вироблення правових норм на рівні Союзу, та соціально-економічна модель передбачає низку нормативних принципів щодо основних прав і свобод людини, стандартів ліберальної демократії та правової держави і вимагає наявності функціонуючої ринкової економіки, спроможності перейняти високі стандарти збереження довкілля, захисту прав споживача, охорони праці. Зясовано, що значну увагу вчені присвятили аналізу соціально-економічних, політичних, військових аспектів інтеграції України до ЄС, натомість проблема оцінки реформ в Україні в контексті євроінтеграції не вивчена, не вистачає систематизованого переліку чинників, які гальмують євроінтеграцію, недостатньо досліджені шляхи розвязання політичних, соціальних, економічних та інших суперечностей, що виникають у процесі євроінтеграції України. У підрозділі 2.1 - „Внутрішньоєвропейські суперечності як барєр європейських інтеграційних процесів України” - встановлено, що в процесі інтеграції України до Європейського Союзу виникають суперечності, які притаманні самому ЄС і не залежать від України.Установлено, що в сучасній політичній науці утвердився методологічний консенсус із приводу трактування ключових дефініцій „європейські інтеграційні процеси”, інтерпретації передумов виникнення Європейського Союзу, характеристики етапів розвитку його інститутів та змісту терміна „суперечність”. Виявлено, що в процесі інтеграції України до Союзу виникають суперечності, що притаманні внутрішньоукраїнським реаліям. Також були виокремлені суперечності, які виникають між Україною та ЄС щодо різного бачення європейської перспективи нашої держави; суперечності щодо сприйняття українським населенням євроінтеграційних процесів. Аналіз суперечностей економічної групи вказує на найнижчі показники ВВП та ІЛР України серед країн Центрально-Східної Європи, незначний внесок економіки України до ВВП Євросоюзу, низький рівень державного управління, спрямованого на побудову стійкого розвитку України та неспроможність влади вирішувати проблеми економічних злочинів. Частина українських політиків вимагає конкретного сигналу від Євроспільноти щодо можливого членства України, тоді як ЄС робить наголос на пріоритетах внутрішньої системної трансформації України.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
Відповідно до сформульованої гіпотези та визначеної мети, які реалізуються шляхом розкриття основних завдань дослідження, одержано такі результати: 1. Установлено, що в сучасній політичній науці утвердився методологічний консенсус із приводу трактування ключових дефініцій „європейські інтеграційні процеси”, інтерпретації передумов виникнення Європейського Союзу, характеристики етапів розвитку його інститутів та змісту терміна „суперечність”. Що ж стосується дослідження теоретико-методологічних аспектів мети інтеграції, розширення Європейського Союзу, його подальшого реформування дисертанткою були виявлені різні дослідницькі підходи до розуміння цього процесу. З одного боку, метою європейських інтеграційних процесів визначається як створення європейського ринку, що є єдиним шляхом для досягнення всезагального доброботу в рамках всієї Європи. З іншого боку - одержало поширення і зовсім інше тлумачення мети європейської інтеграції - як створення політичного обєднання з надінституційним органом у різноманітних сферах на основі спільних історичних, духовних і культурних здобутків народів, а також збіг економічних і політичних інтересів держав.
У науковій літературі різняться підходи щодо розширення і поглиблення європейської інтеграції. Врахування різних стартових умов учасників, їхніх цілей та інтересів передбачає концепція „різних швидкостей”. Неоднаковий метод інтеграції пропонується в концепції „змінної геометрії”, тоді як концепцією „концентричних кіл” враховується рівень інтегрованості учасників.
2. Зясовано, що європейські інтеграційні процеси характеризуються внутрішньоєвропейськими суперечностями, що гальмують подальше розширення ЄС. Проаналізувавши суперечності, які виникають у самому Європейському Союзі, дисертантка запропонувала їх класифікацію. Зокрема, виділила функціональні, потенційні, інституційні, комунікативні, ціннісні, ідеологічні та суперечності інтересів. Загострення вищеперелічених суперечностей пояснюється розширенням Європейського Союзу на Схід та появою більшої кількості претендентів на вступ до Спільноти. У звязку з цим Євросоюз вводить жорсткіші умови вступу для заявників щодо членства і більш суворі перевірки їх готовності з метою гальмування євроінтеграційних процесів та мінімізації негативних наслідків після вступу нових країн.
Досліджено, що перевантаження Євросоюзу впливає на зменшення його ефективності, ускладнення процесу ухвалення рішень. Непідтримка громадянами Євросоюзу змін, повязаних з реформуванням ЄС, засвідчує різну позицію населення та політиків щодо місця та ролі організації. Зроблений прогноз щодо можливого початку політичної кризи ЄС через відхилення Лісабонського договору про реформування. Адже без договору про реформу в рамках Євросоюзу загострюються сільськогосподарські, фінансові, імміграційні проблеми.
Установлено, що між країнами-членами ЄС відсутнє єдине бачення темпів та меж розширення організації. Розширення на схід особливо активно підтримується Німеччиною. Крім того, питання розширення Європейського Союзу часто розглядається країнами-членами в контексті власних національних інтересів.
3. Виявлено, що в процесі інтеграції України до Союзу виникають суперечності, що притаманні внутрішньоукраїнським реаліям. Розглянувши критерії вступу до ЄС, дисертантка виділила три групи внутрішньоукраїнських суперечностей: економічні, політичні та членські. Також були виокремлені суперечності, які виникають між Україною та ЄС щодо різного бачення європейської перспективи нашої держави; суперечності щодо сприйняття українським населенням євроінтеграційних процесів. Аналіз суперечностей економічної групи вказує на найнижчі показники ВВП та ІЛР України серед країн Центрально-Східної Європи, незначний внесок економіки України до ВВП Євросоюзу, низький рівень державного управління, спрямованого на побудову стійкого розвитку України та неспроможність влади вирішувати проблеми економічних злочинів. Зокрема, спроби розроблення стратегічних документів з питань стійкого розвитку України мають переважно відомчий характер, базуються на різних передумовах і завершуються розробкою документів, що мають значні розбіжності між собою.
Серед політичної групи суперечностей найбільш характерними для України є суперечності демократії, відсутність ефективної взаємодії між різними владними і політичними інститутами, внутрішні політичні конфлікти, проблеми у сфері боротьби з корупцією, рівень свободи парламентських, президентських виборів і виборів до місцевих органів влади, рівень розвитку громадянського суспільства.
Виявлено, що для групи „членських суперечностей” притаманна невідповідність між задекларованими цілями щодо євроінтеграційних прагнень України та заходами з їх реалізації. Такою, зокрема, є політика щодо бюджетних витрат на реалізацію Програми європейської інтеграції. Також спостерігаються недостатній рівень внутрішньої мотивації українського керівництва щодо європейських цілей, проблеми адаптації українського законодавства до норм ЄС.
Крім того, виділені суперечності, повязані з різним баченням ЄС та України євроінтеграційної моделі. Частина українських політиків вимагає конкретного сигналу від Євроспільноти щодо можливого членства України, тоді як ЄС робить наголос на пріоритетах внутрішньої системної трансформації України.
4. Доведено, що в процесі інтеграції України до ЄС виникають геополітичні суперечності, які часто не залежать від внутрішньої політики України. Геополітичні суперечності повязані з характером взаємовідносин у економічній і політичній сферах між Україною та Росією, а також Російською Федерацією та Європейським Союзом.
Проаналізовані роздуми російських вчених щодо євроінтеграційних прагнень України. Виявлено, що частина російських науковців переконана, що інтеграція України до ЄС загрожує стратегічним планам російського керівництва. Проте в Росії також є підходи, які розглядають українські інтеграційні процеси як зміцнення демократичних принципів. У свою чергу, в Європейському Союзі українські інтеграційні процеси оцінюються з позиції боротьби двох моделей розвитку самої України (демократичної і напівавторитарної).
Зясовано, що як ЄС, так і Росія зацікавлені у взаємовигідному розвитку відносин. Тому у разі посилення суперечностей між Україною і РФ буде цілком закономірно, що Європейський Союз досить стримано ставитиметься до цих процесів.
5. Визначені основні шляхи розвязання внутрішньоєвропейських суперечностей. Наголошено на тому, що оскільки суперечності взаємозвязані, то до їх вирішення потрібно підходити комплексно. Зокрема, інституційні суперечності в ЄС пропонується розвязувати через прийняття Договору про реформу. У разі ратифікації Лісабонського договору буде спрощена процедура прийняття рішень у Спільноті, збільшені повноваження наднаціональних інститутів та відокремлені компетенції національних урядів, можливість проведення єдиної зовнішньої політики ЄС. Проте на шляху його ратифікації постають проблеми, які повязані з недостатнім рівнем поінформованості громадян ЄС щодо Договору та його наслідків.
Зясовано, що пошук шляхів удосконалення функціонування Європейського Союзу вимагає змінити підходи до кандидатів на вступ до ЄС. ЄС застосовує диференційоване прийняття, що передбачає поділ країн-претендентів на три групи, кожній з яких характерні власна схема пріоритетів і рівень привілеїв у відносинах з ЄС. Україну віднесено до третьої групи країн, яким було відмовлено в перспективі повного членства чи навіть асоційованого членства в ЄС. На країни третьої групи поширюється Європейська політика сусідства, що передбачає близьку співпрацю але без набуття членства в організації. Зроблений висновок, що ЄПС можна розглядати як свідому стратегію виключення, що повинна попередити майбутні спроби пострадянських держав приєднатися до ЄС і визначити кінцеві кордони організації. Проте зазначено, що постійна трансформація політики сусідства може призвести до зміни традиційних понять „членство” або „не членство” в ЄС.
6. Доведено, що ефективність проведення політико-економічних реформ в Україні в рамках євроінтеграційних перетворень є головним аргументом на користь європейської інтеграції. Соціально-економічні суперечності пропонується розвязати шляхом усунення перешкод регіонального розвитку в Україні, децентралізації адміністративних та фіскальних відносин, удосконалення регіональної економічної структури.
Для розвязання політичних внутрішньоукраїнських суперечностей запропоновано створити раціональну й керовану систему планування та управління заходами, що передбачені європейською інтеграційною політикою. Також визначено, що в Україні повинен використовуватися механізм скринінгу.
Зроблений висновок, що Україні не потрібно прагнути швидко вступити до ЄС, оскільки значними ризиками швидкого зближення України з ЄС є неготовність української економіки до успішної ринкової конкуренції, незавершеність процесу внутрішньополітичної консолідації. У звязку з цим видається важливою підготовка громадської думки щодо інтеграції України до Європейського Союзу.
Виявлено, що українська влада намагається прискорити процес підписання договору про асоціацію, таким чином спробувавши розвязати членські суперечності. Проте, оскільки Україна вже не може розраховувати на сприятливі умови для швидкого вступу до ЄС, їй слід шукати інші шляхи. Зокрема, Україна та ЄС накопичили значний досвід політичної співпраці, який дозволяє констатувати про зародження політичної асоціації між ними де-факто.
Визначено, що важливим чинником здійснення євроінтеграційної стратегії України є виконання зобовязань у рамках Плану дій Україна-ЄС. Виділені чинники, які ускладнюють виконання Плану дій, та запропоновані шляхи їх вирішення. Крім того, зроблений прогноз щодо сценаріїв розвитку взаємовідносин між Україною та ЄС. Один передбачає оновлення формату відносин без перспектив майбутнього членства; інший - підписання угоди про асоціацію, де буде зазначена чітка євроінтеграційна перспектива України.
Зроблений висновок стосовно необхідності посилити співпрацю з державами Центральної та Східної Європи, які демонструють готовність до відстоювання наших інтересів у керівних органах Європейського Союзу.
7. Проаналізовано ефективність проведення місцевою владою євроінтеграційної політики на прикладі Сумської області. Такий аналіз проводився за допомогою документального дослідження, спостереження за діяльністю місцевих органів виконавчої влади, моніторингу ЗМІ, опитування державних службовців, опитування представників громадських організацій та регіональних ЗМІ, опитування населення Сумської області. Встановлено, що через недостатнє фінансування та за відсутність скоординованих дій низка заходів у контексті євроінтеграції, передбачених державними документами, виконується у недостатньому обсязі або не виконується взагалі; недостатня діяльність із підготовки фахівців, навчальних та інформаційних матеріалів з питань європейської інтеграції; недостатньо розвинена практика системної співпраці органів місцевої влади з неурядовими організаціями; висвітлення питань євроінтеграції у регіональних ЗМІ носить несистемний характер і здійснюється від події до події; значна частина жителів Сумської області підтримує євроінтеграційні прагнення України, однак поряд з тим вважає, що недостатньо поінформовані про ЄС.
Авторка дисертаційної роботи вважає, що здійснений аналіз європейських інтеграційних процесів охопив найбільш актуальні суперечності як для ЄС, так і України. Водночас окреслене коло науково-дослідних завдань не є вичерпним, позаяк за його межами залишилися такі важливі аспекти інтеграційних процесів, як соціально-економічне реформування ЄС, дослідження проблем розвитку зовнішньополітичного курсу України, що є перспективним предметом для подальших розвідок вітчизняних науковців.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
Костенко А. Виконання плану дій Україна - ЄС та перспектива переговорів щодо нової базової угоди / А.Костенко // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Вип. 7-8 / Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет. Ужгород: Видавництво УЖНУ „Говерла”, 2007. С. 369-373.
Костенко А. Зміна інтеграційної парадигми Європейського Союзу як спосіб розвязання внутрішньо європейських суперечностей / А.Костенко // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Вип. 11 / Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет. Ужгород: Видавництво УЖНУ „Говерла”, 2007. С. 225-228.
Костенко А. Моніторинг діяльності місцевої влади в сфері європейської інтеграції (на прикладі Сумської області) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Вип. 13 / Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет. Ужгород: Видавництво УЖНУ „Говерла”, 2009. С. 314-319.
Костенко А. Проведення політико-економічних реформ в Україні як один із шляхів вирішення внутрішньоукраїнських проблем на шляху до євроінтеграції / А.Костенко // Інтелігенція і влада. Серія: Політологія. Вип. 17. 2009. С. 104-116.