Види сучасної екранної культури. Використання візуалізації у музичному мистецтві. Застосування інструментального обладнання для емоційного та естетичного задоволення глядача. Дослідження театральної спадщини композиторів І. Карабиця та К. Цепколенко.
Аннотация к работе
Ці міркування ніби продовжуються у роботі Куришевої «театральність і музика» Т.: «театральність як особлива властивість стилю найбільш яскраво демонструє себе в тих випадках, коли у музиці панує триєдність: видовищність, ігрове начало (дух лицедійства) і режисура, що організує ціле». у музичному творі це може «проявлятися у множинності різноманітних засобів»1. Куришева, котра пропонує його три складові властивості у визначенні: «відмінність (інструментального театру, - О. Г.) від уже відомих синтетичних видів полягає в тому, що видовищність у ньому створюється не спеціальними виконавцями-акторами, танцюристами, а самими музикуючими виконавцями. звідси і слово інструментальний, що протискладається вокальному виконавству традиційного музичного оперного театру. друга особливість - приналежність до концертної музики (з позицій обстановки виконання). поняття “театр” тут повязане не із звичними сценічними аксесуарами, а з атмосферою видовищності, представлення, гри, що відбувається на очах у слухача одночасно із виконанням музики. нарешті, третя особливість полягає в тому, що цей зоровий ряд (діяльність учасників) намічений самим автором - синтетичним майстром, “композитором-режисером”» . Науковець пропонує наступне визначення інструментального театру: «інструментальний театр - жанр, твори якого передбачені для сценічної реалізації, що суміщають музичні та театральні прийоми, несуть слухову і візуальну/вербальну інформацію, мають конкретні елементи театралізації, котрі направлені на виявлення композиторської ідеї». Цепколенко зацікавлює своєрідним застосуванням принципів інструментального театру, театральності, експериментуванням із складами виконавців, наявністю програмності, а також зверненням до різних технік композиції, зважаючи на «сценарність» твору. Таке своєрідне змагання свідомості і підсвідомості, сольних і ансамблевих звучань, наявність каденцій, колористичний пошук тембральних, фактурних, ритмічних можливостей інструментів і складних технічних прийомів виконання, можливо, пояснюють основну ідею «Аум-Квінтету» - співіснування зовнішнього і внутрішнього психологічних начал в театрі-«переживанні» К. Станіславського.